Білопільський територіальний центр соціального обслуговування працює на території Білопільської громади в зоні бойвих дій і жодного дня не припиняв роботу, незважаючи на обстріли громади.
Як весь цей рік жив і працював терцентр - наша розповідь.
Власна безпека і догляд підопічних
Перед початком кожного робочого дня соціальний робітник Вікторія Череватенко уважно вслухається у звуки на вулиці. Вікторія з чоловіком та дітьми мешкає у селі Нові Вирки за кілька кілометрів від російського кордону. Тож перед тим, як вийти з дому, варто знати: чи не починається черговий артобстріл. Якщо тиша, то Вікторія збирається і їде відвідувати своїх підопічних. Такі заходи безпеки не випадкові. Обстріли тривають від кількох хвилин - до кількох годин. І всі місцеві розуміють: треба їх перечекати, а потім уже їхати далі.
Вікторія знає, що підопічні її завжди чекають: комусь треба завезти продукти, комусь - ліки, комусь - допомогти прибрати в кімнаті, занести дрова та воду, дістати з підвалу овочі. Якщо в дорозі починається артобстріл, то місцеві вже розрізняють, куди «прилітає» і знають: ховатись у найближчий будинок чи їхати далі. Часто звуки обстрілів чути за 10-15 кілометрів і вони прямої загрози не несуть. Перевірено. Це ще весною, під час перших обстрілів, боялися будь-якого вибуху, а зараз навчилися розрізняти, де бахкає: близько чи далеко. Головне - місцеве населення зробило висновки щодо власної безпеки. Навчилися на прикладі смерті односельця, який загинув від ураження осколком на власному подвір’ї, бо не сховався вчасно в хату.
Вікторія Череватенко з підопічним
- Зазвичай я беру з собою ті речі, які напередодні привезла з Білопілля (ліки, документи, предмети гігієни, продукти), вантажу їх на велосипед і - до своїх підопічних. Їх у мене – одинадцять. Починаю з найвіддаленіших, які мешкають у Старих Вирках. Це село потрапляє під обстріли найчастіше. Поки тиша, стараюся проїхати саме туди. Я ж не можу їх підвести і не приїхати, бо «мені страшно». Їм теж непросто, бо більшість із підопічних - це люди віком понад 80 років, самотні та хворі, - розповідає Вікторія.
Жодного дня впродовж року не припиняли роботу
- На обліку в нашому територіальному центрі сьогодні перебуває 368 підопічних, - продовжує розмову директор закладу Наталія Циганок. - Ними опікується 35 соціальних робітників. Із них четверо проживає і працює безпосередньо на прикордонних територіях. Саме ці робітники обслуговують людей, які не можуть виїхати і залишились самотніми в селах під обстрілами.
Також директор розповіла про роботу територіального центру з початку війни.
За її словами, діяльність центру умовно можна поділити на два етапи: з 24 лютого - до квітня, і від повного визволення Сумщини від ворога – до сьогоднішнього дня.
Перші два місяці в умовах часткового оточення у місті не вистачало продуктів, ліків, засобів догляду. Також лякала і тривожила невизначеність та постійна інформація про можливе захоплення ворогом території. Багато людей виїхало, бракувало продуктів, стояли порожніми банкомати, затримувалися виплати пенсій.
Втім, працівники територіального центру працювали щодня: як в офісі, так і відвідували підопічних згідно з графіком.
- Перші тижні ми з колегою Надією Потетнею одна одній займали черги за хлібом, аби взяти по два буханці і відвезти їх своїм бабусям, які дуже стривожено чекали: чи прийду я, чи залишу їх на самоті? За кілька тижнів оточення поступово налагоджувались і продаж хліба, і доставка ліків та засобів гігієни, - говорить соціальний робітник Ірина Мартиновська з Білопілля.
Черги за хлібом у Білопіллі 25 лютого 2022 рік
У перші тижні вторгнення їм доводилося надавати більше психологічну допомогу, заспокоювати підопічних, вселяти в них упевненість, що ворог не зайде на Білопільщину. В ті дні йшла велика інформаційна атака на свідомість людей старшого віку. Їм телефонували родичі та зна-йомі з росії, казали «про три дні на захоплення», про те, що «росія все одно завоює Україну і нам не треба боротись», що «все повернеться і буде, як колись у союзі».
Соціальним робітникам доводилось й інформаційну роботу проводити, і допомагати в усьому своїм підопічним.
До початку квітня Сумщину визволили і повністю налагодилося постачання продуктами, люди отримали пенсії, соціальні допомоги.
- Нас підтримували як місцеві підприємці, які постачали нам борошно, хліб, м’ясні вироби, так і гуманітарні благодійні фонди, зокрема, Перший Гуманітарний штаб, які передавали допомогу через Білопільську міську раду, обласне управління соцзахисту або привозили нам безпосередньо в центр, - говорить головний бухгалтер Надія Штань. - Всі потреби підопічних- на обліку і ми знаємо, скільки і кому треба продуктів, ліків тощо. Допомога обліковується, ми заносимо її отримання і роздачу в базу даних.
Якщо з гуманітарною допомогою і постачанням до травня все налагодилося, то пережити іншу проблему стало набагато важче.
З травня переважна частина Білопільської громади опинилася під обстрілами з-за кордону.
- Кожен обстріл для нас – це випробовування на стійкість і уміння залучити максимум ресурсу для збереження життя людей, - говорить Пав-лівська староста Світлана Федорченко. - Тож передовсім - увага до людей похилого віку, до тих, хто проживає самотньо. Тут нам допомагають працівники терцентру, які проводять роботу з підопічними щодо поводження під час обстрілів, перевіряють, чи надійні укриття, забезпечують їх продуктами та ліками. Найважче працювати соціальним робітникам безпосередньо на кордоні.
Хочу сказати особливі слова подяки Оксані Кривонос та Лілії Блажко, які фактично з-під обстрілів допомагали вивозити в безпечні місця тих, хто залишився на самоті. Оксана не залишала своїх підопічних до останніх днів їхньої евакуації. І зараз їх відвідують соціальні робітники.
Лідія Шаванова - жінка, яку вивезли з найнебезпечнішого для життя села. Саме завдяки зусиллям працівників територіального центру, жінку евакуювали та знайшли їй нове місце проживання у Білопіллі.
- Я вийшла з будинку, де прожила все життя, з однією сумкою, куди змогла зібрати найбільш цінні для мене речі. Їхала і не знала, що мене чекає в Білопіллі, де я житиму, чи не гірше… Але в терцентрі мені допомогли знайти житло. У квартирі - тепло, затишно, мені приносять необхідні продукти. Головне – мені врятували життя.
Пожежа в будинку
Через кілька годин після евакуації у будинок жінки влучив снаряд і дім згорів.
Терцентр - місце спілкування та змістовного відпочинку
Окрім обслуговування підопічних вдома, у територіальному центрі активно працює відділення денного перебування. Щодня туди приходять люди з особливими потребами, пенсіонери на заняття Університету третього віку.
- Спочатку - карантин, а тепер - війна дуже роз’єднали людей, вселили в їхні душі страх і тривогу, - говорить інструктор з трудової терапії відділення Тетяна Щигло. - На заняттях чи просто зустрічах ми спілкуємося, виготовляємо поробки, граємо в шахи та шашки. Вони щиро радіють, коли виграють партію в шахи чи завершують вишивати серветку, коли отримують допомогу чи нагороду за виграш. Батьки залишають без вагань своїх дітей і знають, що тут вони в безпеці та зайняті корисною і цікавою роботою.
Але є в терцентрі дні, коли з перших кроків у приміщенні вже чуєш, що сьогодні тут збираються слухачі Університету третього віку, більшість із яких – це учасники хору ветеранів.
Їхній беззмінний гармоніст Василь Григорович Кириленко та його солістки своїм співом покращують настрій і собі, і оточуючим.
- Для нас такі зустрічі – це можливість «вийти в люди», поспілкуватися, побачити одне одного у безпечному місці, – говорить учасниця хору Антоніна Павлівна Коберник. - Не сидіти ж весь час вдома і думати про небезпеку чи якість проблеми.
- Всього у відділі денного перебування на обліку120 осіб. Це - жителі Білопілля, які мають особливі потреби, громадяни похилого віку та люди з активною життєвою позицією. Для кожної групи розроблені плани занять з урахуванням їхніх запитів та наших можливостей. Працює секція шахів та шашок, культурно-масова, здорового способу життя. Залучаємо для роботи волонтерів-лікарів, психологів, проводимо разом благодійні акції, приміром, нещодавно брали участь у благодійному концерті, де збирали кошти на ЗСУ,- доповнила інформацію Тетяна Щигло.
Війна навчила нас не тільки ненавидіти ворога,а й цінувати справжню любов і милосердя
- Коли я розповідаю своїм колегам, головам громад, про наш терцентр, то багато з них не вірить, що у прикордонній громаді працює така система соцзахисту, - говорить Білопільський міський голова Юрій Зарко.
- Ми не залишили без догляду жодної людини, яка його потребує. І в цьому велика заслуга працівників терцентру, який більшість підопічних називає «центр милосердя». Війна навчила нас не тільки ненавидіти ворога, а й цінувати справжню любов і милосердя. Дай Боже кожному з тих, хто підтримує людей, яким найважче, здоров’я, терпіння, бо кожен із нас щодня на своєму місці робить невеликий, але впевнений крок до перемоги.
Розповідаючи про роботу територіального центру в умовах війни, не можна не згадати і роботу відділення з цілодобовим перебуванням підопічних, яке стало справжнім прихистком для самотніх та хворих людей.
Варто загадати, що фактично у кожного працівника сьогодні воює або син, або зять, або чоловік чи батько. Всі вони також долучаються до допомоги ЗСУ, беруть участь у волонтерському русі. А головне – не виїхали, не покинули Білопілля, роботу, своїх підопічних, бо розуміють, що милосердя – це справа їхнього життя.
