Візит до музею "У трембітаря", що на Верховині, не залишає нікого байдужим.
А ви співали «Червону калину» під супровід ліри? А тримали в руках волинку, яка знімалась у фільмі «Тіні забутих предків»? Ну не сама знімалась, на ній грав дід нашого гіда-екскурсовода, власника і засновника музею «У Трембітаря» що у Верховині.
Екскурсовода звати Микола Ілюк.
Це для нас він просто гід, але ви його теж знаєте. Не може бути, щоб ви не бачили хоча б однієї серії серіалу «Останній москаль». Кожна серія починається грою трьох легінів трембітарів. Один із них – наш співрозмовник. Другий – його син. Десь там, між ними, мелькала пика Горбунова.
Втім, про серіали і кіно – пізніше.
Більше – про музику
Історію розвитку музичних інструментів пан Микола розповідає цікаво, наочно і в супроводі цих же інструментів.
Якщо серед читачів немає професійних музикантів, тож скажіть самі для себе, яке дерево не має серцевини і з нього робили найдавніший духовий музичний інструмент? Правильно, бузина. З нього робили телинку, це така порожня всередині паличка з двома отворами.
Звук регулювався пальцями, які закривали чи відкривали отвір. Це в неї спочатку дмухали та здобували звуки. Це вже потім почали свердлити дірочки й заявлялись сопілки.
А ви знаєте що таке дводенцівка? Це подвійна сопілка… А який найдовший музичний інструмент у світі? Правильно, наша трембіта.
І таких цікавих питань ми почули багато. Відповідь на кожне супроводжувалось грою на цьому інструменті. Втім, про історію будь-якого музичного інструменту можна почитати й почути в Інтернеті. Але там не можна поспілкуватись із людиною, яка і сама, і його рідня є учасниками унікальних подій.
Дід пана Миколи знімався у фільмі «Тіні забутих предків» і грав там на волинці, яку і сьогодні можна потримати в руках.
І побачити фото всіх музик із того фільму.
- Дід мій он скраю стоїть, - каже Микола. - Це вони в Києві на озвученні фільму. Туди їздили всім колективом...
З фільму в музеї ще залишилась оригінальна сопілка дводенцівка.
- Ось вона, - показав її Микола Ілюк.
Я слухала і кивала головою, казала, що мені подобається цей фільм.
- Фільм так собі, - каже Микола. - Він зовсім не відображає справжнє життя гуцулів. За кілька місяців вірменин Параджанов не все зрозумів із нашого життя і нашої історії. Він зняв своє бачення нашої історії. Не з усім я згодний. І фільм далекий від твору Коцюбинського. Але сьогодні це історія і окремий вид мистецтва, яке зробило нашу Верховину знаменитою на весь світ.
Я, трохи вражена такою оцінкою фільму безпосередньо жителем регіону, про який цей фільм. Ну а про фільм «Останній москаль» я розпитала дуже обережно.
- Серіал не кращої якості, - почала я.
- Фільм взагалі примітивний, - говорить Микола. - Принижує українців, знятий при Януковичу і показує гуцулів такими примітивними та тупими.
Під час екскурсії пан Микола постійно наголошував, що впродовж багатьох років наша українська історія і культура знищувалась спочатку есесером, а тепер росією. Розповідаючи про старовинні інструменти – ліру чи кобзу, він нагадав про знищення сталіним кобзарів.
- Їх знищили, бо вони говорили правду і співали українською мовою. А у нас до цього часу деякі тіпа українці розмовляють мовою окупанта. Поки ми не почнемо пити каву і кав’ярнях, а не "кофє у кофєйнях", поки ворог нас знищуватиме і вважатиме, що має на це право.
Вчити грати на трембіті пан Микола вчив так:
- Губи треба стулити так, ніби ви збираєтесь плюнути в труп путіна і зібрали всі сили в цей плювок.
Історія музики та українських музичних інструментів невід’ємні від історії України в цілому і Гуцульщини зокрема.
Історія у нас спільна і єдина
Ми поговорили з паном Миколою. Я запитала, чи не був він у Сумах.
- Об’їхали майже весь світ. (Фото на стінах із Нью-Йорку, Торонто, Варшави, Кракова),
а от до Сум не доїхав. Син у мене там був.
- Виступав концертом? – бовкнула я.
- Та ні, воює у 115 бригаді. Стояли певний час на кордоні. Зараз в іншому місці.
Мені стало дуже незручно і запитала, чи треба якась допомога частині сина?
- Хіба що подякувати сумчанам за підтримку і допомогу підрозділу мого сина. Він багато розповідав про те, як на Сумщині ставляться до військових. Їх безплатно обслуговували у перукарнях, пригощали кавою, допомагали з житлом. Подякуйте від нас вашим щирим людям.
Лише разом ми переможемо
З цього музею я виходила під величезними враженнями й згадувала репліку жінки, яка йшла нам назустріч вже з музею. Просто щоб зайти в цю оселю, треба піднятись на досить крутий схил. І ми вже, здавалось, з останніх сил підіймалися на цю круту гору, хекали і ледь тримались… Зупинялись і переводили подих.
Вид з двору музею.
- Йти важко, ми самі ледь дійшли, але відвідання того варте. Стисніть зуби і йдіть, екскурсія того варта, - сказала одна жіночка, яка вийшла з музею, йшла вже вниз і зі співчуттям дивилась на нас.
Наша поїздка у Верховину як і екскурсія в цей музей стала можливою за сприяння ЛьвівМедіаФорум.
Тож раджу всім, хто відвідає Верховину, не полінуватись і піднятись на присілок Швейкова і доторкнутись до історії, поспілкуватись із розумною, талановитою людиною і великим патріотом України.
