Раптово пішов з життя Сергій Йосипович Галун. Мав зранку купу планів і, як завжди, стосувались вони турботи про родину, про найрідніших людей. Але здійснились не всі… Не здійснилось і багато іншого, задуманого і запланованого… Раптова смерть зупинила серце, наповнене любов’ю до життя.
Сергій Йосипович не просто друг нашої редакції, чоловік Людмили Євгенівни, а щира і добра людина, яка завжди була поруч, ніколи не нав’язуючи своє товариство. Він завжди міг порадити чи сказати свою думку з того чи іншого питання, але тільки тоді, коли ти його про це запитувала. Він завжди глибоко і різнобічно вивчав теми, які його цікавили й були необхідні в житті: від експлуатації авто до ремонту у квартирі, від політики до риболовлі.
Перечитував усі новини, аналітичні матеріали, дивився Тік-Ток, бо хотів не відставати від сучасного інформаційного світу…
Та найбільшою його гордістю і радістю в житті були його діти, а пізніше - онуки. З дитинства проводили багато часу з ним Сергій і Ліза, а наймолодший Степан – то відрада, радість для дідуся і безмежна любов.
Працював на різних посадах як на виробництві – машзавод, м'ясокомбінат, так і, в органах влади: управління економіки, соціальний захист. Завжди був відповідальний і всі робочі проблеми пропускав через власне серце. Це і стало причиною хвороби і змусило переоцінити життєві пріоритети.
Тож останні роки ми не так часто збирались у редакції, не співали пісень і не чули веселих історій від Йосиповича. Але завжди знали, що він поруч, що у нашої Людмили Євгенівни є надійна підтримка і людина, готова допомогти їй і всій родині.
За багато років роботи поруч із Людмилою Євгенівною я ні разу не чула, як вона свариться з чоловіком. Ми ж в одному кабінеті чуємо розмови телефоном, і при особистому спілкуванні теж…
Мудрий, спокійний, виважений Сергій Йосипович об’єднував усю родину, допомагав і вчити уроки онукам, і робити ремонти дітям, і гуляти з собакою, і зустрічати дружину з роботи… Він знав усі секрети рідних і вмів їх берегти, він достойно і рівно тримався як із керівництвом, так і з підлеглими, без нього не ухвалювалось вдома жодне важливе рішення.
Він весь час відкладав лікування, бо завжди були важливіші проблеми в інших.
Сергій Йосипович завжди житиме у спогадах, у пам’яті, і серцях тих, хто його знав і поважав. Родині - величезне співчуття і побажання триматись разом і підтримувати одне одного, як це робив ваш чоловік, батько, дідусь.
Царство Небесне і вічна пам'ять...
