23 і 24 липня стали без перебільшення трагічними днями для редакції газети «Білопільщина». 23 липня російський удар пошкодив будівлю редакції. Наступного дня ворог завдав ще трьох потужних ударів, які фактично зробили наше приміщення непридатним для роботи.
Так, ситуація критична. Так, редакція втратила своє приміщення. Але найголовніше — дуже не постраждали люди.
23 липня в редакції нікого не було. А вже 24, під час одного з вибухів, у приміщенні перебувала наша колега Тетяна Авраменко. Дивом вона залишилася живою. Попри пережите, одразу після вибуху разом із чоловіком та небайдужими людьми почала рятувати все, що ще можна було винести з-під завалів.
Коли розвіявся пил і стало трохи безпечніше, Тетяна, її чоловік та друзі виносили документи, техніку, архів і речі, які вдалося врятувати. Щиро дякую нашим сусідам, які живуть поруч із редакцією. Саме вони допомогли винести майно і тимчасово прихистили його у себе.
Того дня постраждала не лише редакція. Були пошкоджені й інші будівлі поруч, зокрема наш улюблений ПАБ, палали житлові будинки.
Пошкоджене приміщення ПАБу в Білопіллі
Це був ще один страшний день війни для Білопілля. Але є те, чого не можуть знищити жодні ракети. Можна зруйнувати приміщення. Можна вибити вікна, спалити кабінети, розтрощити комп'ютери. Але неможливо знищити пам'ять, історію і людей, які вже понад століття творять газету. Ми продовжуємо працювати. Газета, якій уже 106 років, не має права зупинитися.
За свою історію «Білопільщина» пережила не одну війну — і в прямому, і в переносному значенні. Вона змінювала назви, переживала різні держави, різні історичні епохи, але завжди залишалася поруч зі своїми читачами. Так буде і тепер. Попри втрату редакційного приміщення, вже наступного дня свіжий номер «Білопільщини» був у продажу. Його можна було придбати у магазинах, як і завжди.
Ми приймаємо оголошення телефонами редакції, через сайт, на Viber та інші наші інформаційні майданчики.
До редакції можна звертатися телефонами:
- 095-663-90-54 - Тетяна Авраменко;
- 066-29-777-59 - газета «Білопільщина»
та писати на ресурси нашого видання:
- у Фейсбук: сторінка Білопілля.Сіty - Газета «Білопільщина»,
- Інстаграм - bilopillia.city,
- адміністратору ТГ-каналу Білопілля.City - @BLPCITY_Admin.
Газету можна придбати у магазинах Білопілля та Сум.
Попри надзвичайно складну безпекову ситуацію, вона продовжує доходити до своїх читачів. Листоноші доставляють її через стаціонарні відділення у безпечніших населених пунктах громад та пересувні відділення там, де це сьогодні дозволяє безпекова ситуація.
Ми добре розуміємо, якою ціною це дається. Нещодавно ворожий безпілотник «Молнія» пошкодив автомобіль наших поштовиків.
Пошкоджене авто пересувного відділення "Укрпошти"
Після цього працівники пошти переглянули свої протоколи безпеки, змінили маршрути, але не припинили працювати. Наскільки нам відомо, і пенсії, і наша газета продовжують доїжджати до людей. Бо сьогодні газета — це не просто інформація. Для багатьох наших читачів це знак того, що життя триває, що громада живе, що ми разом.
Важливо не лише зберегти газету, хоча сьогодні це справді надважливе завдання. Не менш важливо зберегти наш архів, нашу пам'ять, нашу історію. У підшивках газети, фотографіях, документах — понад століття життя Білопільщини. Ми фактично є хранителями цієї історії, і дуже хочеться, щоб вона залишилася для майбутніх поколінь.
Але війна ще раз показала інше: найцінніше — це люди. Я була щиро вражена тим, що сталося одразу після прильотів. Ще не встиг розвіятися пил, а до редакції вже прибігали люди. «Чим допомогти?», «Куди відвезти речі?», «Давайте ми заберемо те, що вдалося врятувати», «У нас є місце, ми можемо все зберегти». Ці слова тоді означали набагато більше, ніж просто допомогу. Вони давали відчуття, що ти не один.
Не менш зворушливо було отримувати повідомлення підтримки. Писали друзі, колеги, читачі, журналісти з усієї України та з різних країн світу.
Щиро дякую Національній спілці журналістів України. Одним із перших зателефонував голова Спілки Сергій Томіленко і запитав: «Чим вам допомогти?».
Дякую колезі Ларисі Гнатченко та редакції газети «Слобідський край», Олександру Назаренку й колективу газети «Наше слово», усім друзям, колегам і небайдужим людям, які підтримали нас добрим словом і донатами.
Мабуть, найбільше розуміють наш біль саме ті, хто сам живе і працює на прикордонні, хто також переживав обстріли, руйнування і втрати. Саме вони найкраще знають, що означає продовжувати працювати тоді, коли навколо війна.
Дякую кожному за підтримку, за небайдужість, за журналістську солідарність, яка сьогодні надзвичайно важлива.
Ситуація залишається дуже складною. Але найголовніше — всі живі. Ми працюємо. Ми продовжуємо випускати газету. Ми й надалі будемо розповідати історію Білопільщини, документувати злочини війни, писати про людей, які тримаються і допомагають одне одному. І якщо ви теж хочете підтримати редакцію, це можна зробити дуже просто. Купуйте газету «Білопільщина». Передплачуйте її. Читайте нас на наших інформаційних майданчиках. Розповідайте про нас своїм друзям. Бо кожен придбаний примірник, кожна передплата, кожне добре слово і кожна гривня підтримки сьогодні допомагають зберегти не лише редакцію. Вони допомагають зберегти 106-річну історію «Білопільщини».
Приміщення можна відбудувати. Техніку можна придбати. А пам'ять, історію і газету ми збережемо разом. Редакція — це не стіни. Редакція — це люди. І поки є люди, буде жити й "Білопільщина».
