Продовжуємо серію матеріалів про поїздку головного редактора газети «Білопільщина» Наталії Калініченко в Донецьку та Луганську області в рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру в цьому регіоні.
Життя міста визначає віддаленість від лінії розмежування.
У цьому ми переконалися, відвідавши кілька міст Донеччини: Авдіївку, Бахмут, Слов’янськ, Святогірськ, селища Новгородське та Дружба.
Бахмут, колишній Артемівськ, після Краматорська і Маріуполя - найбільше місто неокупованої Донеччини.
Місто красиве, не схоже на інші донецькі міста, має свою давню історію. На відміну від молодих «шахтарських», колись робітничих поселень, Бахмут має велике минуле, починаючи з 1571 року, дати його заснування. Від фортеці на річці Бахмут до столиці Донецької губернії у 1920 році місто кілька разів змінювало назву. З 1924 року його назвали на честь відомого більшовика Артема (Сергєєва) Артемівськом і у 2016 році знову повернули історичне ім’я.
Окремим рядком в історії міста є і часи окупації. Ось як про це пише Вікіпедія:
12 квітня, як і вбагатьох інших містах Донбасу, сепаратисти проголосили в Артемівську «Донецьку народну республіку». 25 травня сепаратистам вдалося зірвати проведення виборів Президента України в місті. Починаючи з 24 квітня, терористи 5 разів здійснювали спроби штурму 1282 центру забезпечення бронетанковим озброєнням і технікою з метою захоплення військової техніки і стрілецької зброї. Існують свідчення і про напади бойовиків на мирних жителів, зокрема 27 червня — на рейсовий автобус.
Увечері 4 липня бійці батальйону МВС «Артемівськ» здійснили розвідувальний рейд до Артемівська, під час якого відбувся бій біля будівлі прокуратури, де розміщувався штаб «ДНР», який тривав близько 20 хвилин. Під час бою було обстріляно будівлю прокуратури, внаслідок чого знищено штаб терористів, спалено автомобіль «Газель», а також пошкоджено один зі стовпів вуличного освітлення.
6 липня 2014 року місто звільнене підрозділами Національної гвардії та Збройних сил України від російських терористів.
Їдучи вулицями міста, важко уявити, що кілька років тому тут ішли бої.
Втім, ми не лише милувалися красотами Бахмута, а й спілкувалися з його громадськими активістами. До речі, місцеві за вимовою назви міста одразу вирізняють «немісцевих»: назву треба вимовляти з наголосом на останнійсклад: БахмУт.
Від місцевих громадських активістів ми дізналися не лише про правильний наголос у назві, а й про те, як, власне, громадський сектор сприяє розвитку міста, захисту україномовної політики, зберігає культурну спадщину, згуртовує людей і вирішує ще багато інших важливих питань.
- Кілька громадських ініціативних груп об’єдналися в одну «Майбутнє Бахмутської громади» не від гарного життя, - розповідає її керівник Сергій Фісюн. - У 2016 році половина міста, а це 40 тисяч населення, через бездіяльність міської влади два місяці була без води. Ми разом намагалися максимально привернути увагу до цієї проблеми, аби не допустити її повторення. Маємо принципову політичну позицію, протистоїмо фактичній узурпації влади в місті. Нагадаю, що в Бахмуті 10 років не проводилися місцеві вибори, а міський голова «працює» майже 30 років. Тож намагаємося не чекати, поки «на горі» домовляться про перерозподіл влади, а активно залучати свідомих і небайдужих жителів до громадської роботи.
Серед започаткованих і успішно реалізованих громадськими організаціями проєктів - створення притулку для тварин, проведення конкурсу краси «Міс Бахмут 2019», робота над стратегією розвитку міста.
Не оминулийпитання волонтерства, бо місто, яке пережило окупацію, сотні жителів якого пішли захищати свою землю, зовсім по-іншому тепер розуміє такі поняття, як «свобода», «незалежність». І не просто розуміє, а й намагається їх відстоювати дозволеними способами.
Розвиток громадських ініціатив – один із них
Забігаючи наперед, скажу, що громадською діяльністю, не лише у Бахмуті, а й в інших містах, де ми були, займаються люди різних професій, віку, статків.
Багато бізнесменів, яким, здавалось би, навіщо ті громадські організації, активно працюють із ними. І від цього не лише не втрачають, а й отримують моральне задоволення.
Нам, у нашому місті, ще вчитись і вчитись у них. За три роки в Білопіллі лише дві громадські організації виграли у конкурсі проєктів, які фінансуються з бюджету. Про залучення інших коштів від різних фондів та донорських організацій не чула. Очевидно, все всіх влаштовує і ніхто не хоче якимось чином розвиватись, як це роблять на Донеччині й Луганщині.
Ми обмінялись адресами, телефонами і тепер через соцмережі лише слідкую і трохи заздрю людям, які розуміють важливість розвитку громадянського суспільства і не чекають «щастя» згори.
Завод шампанських вин: назву змінили, якість – ні!
Для багатьох назва Артемівськ асоціюється не з давньою фортецею Бахмут і не з місцевим парком, а з однойменним шампанським. Щоправда, так цей напій ось уже кілька років називати не можна, тож по-новому він називається «ігристе вино».
Зі зміною назви міста, де виробляють цей напій, змінила назву і торговельна марка. Тепер улюблене багатьма «Артемівське» шампанське виходить під торговельною маркою «АРТВАЙНЕРІ».
Унікальні не лише технологія його виготовлення, а й приміщення, де розміщений завод. Весь цикл виробництва на підприємстві розташований під землею, на глибині понад 72 метри, в гіпсових виробленнях, видобуток гіпсу в яких почали ще в середині XVIII століття. Площа кар’єру - 25 гектарів, і саме тут розміщені цехи.
Технологія виробництва ігристих вин на «Артвайнері» - абсолютно ідентична з виробництвом шампанського, а умови в підземних підвалах ідеально для цього підходять, адже температура і вологість тут – стабільні незалежно від пори року.
Цей складний багатоступеневий метод у всьому світі називають класичним. В Україні це - єдине підприємство, де використовують саме таку технологію.
Авдіївка: війна і мирне життя -поруч
З міста, де зараз мир і спокій, ми приїхали в Авдіївку.
За два роки, що я там не була, фактично мало що змінилося. Димів, отже працював, місцевий коксохім, на вулицях тривало спокійне життя невеличкого промислового міста.
І лише під’їхавши до відомих уже на весь світ будинків, так званої «дев’ятини», та будинку з муралом «Вчителька», відчули, що війна - поруч.
Напроти житлових будинків - поле з попереджувальними знаками «Заміновано», забиті вікна будинків, сліди від куль на парканах.
І вже зовсім тривожно стало, коли під’їхали фактично до «Промки».
Обстріли в цьому секторі, як і в районі шахти «Бутівка», продовжуються і зараз.
За словами заступника голови військово-цивільної адміністрації Романа Шахова, з 5 тисяч приватних житлових будинків Авдіївки під час активної фази бойових дій було повністю або частково зруйновано та пошкоджено 1200, а зі 155 багатоповерхівок - 111. У кожну із 7 шкіл міста були прямі влучення снарядів. Серед мирних жителів загинула 61 особа, а поранених були сотні!
До війни в Авдіївці проживало 35 тисяч осіб. Під час загострення бойових дій у 2014-2015 роках дві третини з них виїхали. Поневірявшись світом, люди потроху повертаються до своїх осель, і наразі чисельність населення міста сягає 23-25 тисяч, з яких близько двох тисяч - школярі. Авдіївка поступово заліковує рани війни. Більшість пошкоджених будинків уже відновлено, будують і ремонтують багато інфраструктурних об’єктів. Як повідомив Роман Шахов, на сьогодні силами підрозділів ДСНС, за рахунок державного бюджету, міжнародної допомоги та коштів Авдіївського коксохімічного заводу групи компаній Метінвест, вдалося відремонтувати 101 багатоповерхівку та понад тисячу приватних осель. У місті працюють лікарня, 5 загальноосвітніх навчальних закладів, 4 дитсадки, музична та спортивна школи, Палац культури, два молодіжні центри, спортивний клуб і стадіон.
А на околиці міста ми побачили дві сумнозвісні дев’ятиповерхівки, вщент пошкоджені численними влученнями снарядів – весь цей час вони фактично прикривали собою місто з боку фронту.
Як же ми були вражені, коли дізналися, що в двох під’їздах цієї дев’ятиповерхівки живуть сім'ї, які не побажали залишати свої домівки. Місцева влада їм підключила воду, опалення й електроенергію, але наслідки обстрілів, які кожен день - перед очима, та звуки вибухів, які чути щоночі… Їхні під’їзди від можливого прильоту снарядів частково прикриває лише інша напівзруйнована дев'ятиповерхівка, що стоїть поруч. У цьому будинку в Авдіївці живе декілька сімей. А цей будинок закриває їх від снарядів шостий рік. «Люди в цьому будинку жили завжди. У травні 2016 його постійно обстрілювали: вечорами - по 15 хвилин, а щоранку - по півгодини. У 2017 в нього влучив танковий снаряд і зруйнував 4 квартири. Коли ми запропонувати жителям багатоповерхівки переїхати, вони сказали: «Це - наш дім, і ми нікуди з нього не підемо», - розповів Роман Шахов і зауважив, що наразі у цій багатоповерхівці почалися відновлювальні роботи.
Незважаючи на близькість фронту та обстріли, які тут чути, в місті проходять різні фестивалі, культурно-мистецькі заходи, якими опікуються громадські організації.
Був блок-пост - став меморіал
За кількасот метрів від лінії розмежування, де колись стояв один із блок-постів, сьогодні створено меморіал захисників «Промзони». На банері читаємо напис: «Зупинись! Вшануй загиблих воїнів». Старий автобус, підбитий незаконними збройними формуваннями «ДНР», згоріла «башта» танка, бліндаж, який відновили як частину експозиції та безпечного схрону для відвідувачів у разі обстрілу.
У 2017 українські бійці 72 ОМБр імені Чорних Запорожців, які довгий час боронили позиції в районі Авдіївки, створили меморіал захисників промзони в Ясинуватському провулку міста, за 700 метрів від ворога. Та в кінці жовтня цього ж року вони вирушили на ротацію, а меморіал залишився сам по собі, почав заростати бур’янами.
Очільниця Благодійного фонду «Зорі надії» Аліна Косовська разом із однодумцями вирішили взяти меморіал під свою опіку. Тепер тут завжди прибрано, все - на своїх місцях, а бліндаж перетворився на невеликий музей, який постійно поповнюють новими експонатами. Віддати шану і честь загиблим захисникам сюди приїжджають військові та гості міста.
Виїжджали з Авдіївки і знову побачили напис «БОЖЕ, БЕРЕЖИ АВДІЇВКУ!!!»
І всю Україну. І надіятися варто і на Бога, і на наших захисників, які, незважаючи ні на які політичні «вітри», роблять свою справу: боронять наш із вами мир.
Фото О.Сімоненка. А.Борової, В.Крука, Е.Залуського, Н.Калініченко
