Якось цю дату, 7 грудня, день, коли у 1990 році Верховна Рада ухвалила Закон «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», не дуже хочеться в сьогоднішніх реаліях вважати святом. Швидше, днем, який укотре підтвердить або спростує думку: чи потрібна нам у країні та модель самоврядних органів і взагалі та система, чи вона віджила своє.
Колись давно був популярний лозунг «Вся влада - Радам!». На жаль, усі забули, що слово «радянський» утворилося від слова «рада».
За багато років життя в різних суспільних формаціях слово «радянський» стало чимось образливим, для багатьох означає «пережиток, ретроградацію і суцільний негатив».
І шкода, бо система управління територією, її представницька система влади не змінилися: ради ж залишилися. Тож РАДянська система працює і зараз. Україна – країна рад: сільських, селищних, міських, районних, обласних і, вишенька на тортику, Верховної.
Тож лаятися висловом: «Ти - радянський пережиток» - не варто. Ради – не пережиток, а реальність.
Точніше, могли б стати нею, якби ця інституція врядування повною мірою виконувала покладені на неї Конституцією функції.
Які саме? Варто трохи нагадати, що записано в Основному Законі.
Розділ XI
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативи жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
І так далі. Можете взяти Конституцію і, поки туди не внесли зміни щодо скорочення повноважень місцевого самоврядування, почитати та зробити висновки. А головне - визначитися: чи потрібно нам узагалі це самоврядування, чи, може, ну його, хай приходить цар-батюшка та залізною рукою наводить порядок.
Сьогодні ми всі разом переживаємо величезну кризу місцевого самоврядування. І не лише в частині незнання його функцій, принципів роботи, а й недотримання власної відповідальності за свою участь у роботі самоврядних органів. Чи неучасть…
Самоврядування починається з кожного з нас і відповідей на такі питання:
- Ви ходили на останні вибори?
- Хто ваш депутат у місцевій раді? (А якщо знаєте, хто в районній чи обласній, то взагалі – круто!)
- Якщо ви - мешканець багатоповерхівки, то чи створили в будинку ОСББ?
Самоврядування починається не з інавгурації чергового президента, а з наведення порядку у власному дворі і на вулиці. Якщо ви відповіли «Ні» на всі три питання, то саме через таких, як ви, сьогодні в Україні не працює ця інституція. Саме такі байдужі громадяни дозволяють робити з країною все, що заманеться, розумнішим і активнішим.
Перша причина того, що сьогодні країна переживає такі складні часи, в тому, що кожен із нас (дуже переважна більшість) уникає відповідальності і не користується своїм правом участі у самоврядних процесах, а саме:
- не впливає на свого депутата, аби той не голосував за некоректні рішення;
- не втручається у ситуацію з неефективним використанням бюджетних коштів;
- не виявляє ініціативи і не підтримує корисні для міста, району, вулиці справи.
Дуже модно зараз звинувачувати посадових осіб: міського чи сільського голову, голову обласної чи районної ради, голову ОДА, Президента. Але ж вони не самі з’явилися на цих посадах. Їх обрали ми: кожен із нас.
А чи знаєте ви, що у міського голови - досить обмежені прямі повноваження, що більшість важливих питань вирішує сесія і виконком, а голова лише координує і висловлює пропозиції? Так хто ж винуватий у депутатів, які не читають рішень і голосують за що завгодно, що часто-густо вигідно голові? Хто ж винуватий, що депутати районної ради стовідсотково збираються на сесію лише тоді, коли обирають голову і заступника, а потім роками не ходять на засідання? Хто ж винуватий, що ми не вміємо користуватися відкритими джерелами і не цікавимось, як голосує на сесії обраний нами депутат, скільки отримує коштів, яку власність має, як виконує передвиборні обіцянки?
Друга причина недієздатності місцевого самоврядування: відсутність у більшості населення поняття причинно-наслідкових зв’язків.
Якщо малій дитині сто разів сказати: «Не можна лізти в розетку, бо боляче вдарить струмом», то вона не зрозуміє ні що таке «струм», ні що таке «розетка», аж поки не отримає опік. Тоді плакатиме і довго пам’ятатиме, що «не можна».
Ми - гірші за дітей. Ми ліземо в ті «розетки», нас лупить цей «струм», та ми не робимо висновків. Не вірите?! Озирніться.
Переходимо на наші реалії
Сьогодні в районі всіх турбує питання масового скорочення бюджетних установ, звільнення працівників.
Замість того, щоб подумати, як можна це зупинити і хоча б мінімізувати, знаходять когось винуватого і покладають усю провину на нього. Ні, дорогенькі, в тому, що закриють, ну ДУЖе скоротять лікарню, школи, інші заклади, немає вини ні Зарка, ні Мартиненка, ні Верещагіна. Є вина кожного з нас.
Хитрі й розумні люди у Києві придумали реформу децентралізації, щоб нашими ж руками максимально нас же скоротити, закрити, знищити.
Не урядовими постановами чи розпорядженнями знищують райони, а рішеннями сесій місцевих рад.
Так. Самі ж захотіли, самі ж проголосували, самі ж об’єднались: от тепер і майте. Ніхто ж не змушував депутатів створювати громади, які зараз знищили район і призвели до масових скорочень. От вам і самоврядування.
І це - лише початок руйнування території. У разі введення касових апаратів закриють свою діяльність багато підприємців, зменшиться надходження з податків, ні за що буде утримувати і решту бюджетних установ. Після продажу землі місцеві фермери і дрібні сільгоспвиробники згорнуть свою діяльність, і податки будуть іти вже не нам, та і людей в аграрному секторі працюватиме набагато менше.
Ви думаєте, багато людей поїхало з Білопілля на мітинг проти касових апаратів? Аж 6 осіб. Чекаю, скільки підприємців перестануть працювати після сплати багатотисячних штрафів і непосильного обслуговування касового апарата.
Хто ухвалював такі рішення? Хто делегував депутатам повноваження?
І хто винуватий? Відповідь - очевидна: кожен із нас. Одні - у тому, що обрали недолугих депутатів, інші – у тому, що не пішли на вибори, а замість них проголосували інші за недолугих. Більшість винувата в тому, що не знає і не вміє користуватися своїми правами і чекає, що хтось за неї вирішить і зробить їй щастя.
Хто хоча б раз звернувся до свого депутата і запитав: «Ти навіщо голосував за знищення району? От тепер я, завдяки в тому числі й тобі, залишаюся без роботи!»
Створення недолугих, неспроможних громад-одноденок - прямий шлях до знищення району, якого вже на майбутній карті адміністративного устрою немає. Очевидно, в майбутньому не буде й самої Сумської області.
Я нещодавно зустріла знайому, яка працює у школі. Вона бідкалася, чи не закриють їхній заклад. Школа маленька і дітей мало. Я чесно сказала: «Закриють»! І запитала: «Чому ж ви мовчали, коли ваші депутати, в тому числі й твої знайомі, голосували за створення вашої недолугої громади?».
«Тобі легко казати, а з мене б сміялись, якби я так сказала!», - отримала відповідь.
Ну так тепер ідіть і поплачте через своє безсилля і безпросвітну тупість. І хай за вас усе вирішують «розумні», яким теж недовго залишилося керувати, бо, знову ж таки, через нерозуміння причинно-наслідкових зв’язків, тих депутатів уже не оберуть іншим разом, бо своє завдання – знищити район - вони виконали. Більшість із них так і не второпає: коли і де не туди повернули.
Тож, відповідаю на поставлене на початку питання: самоврядування чи самоврятування?
Швидше – самобідування!!!
І колись згадуватимемо ці часи, а рукописи, як відомо, не горять, і жалкуватимемо за втраченими можливостями.
А взагалі-то: зі святом! Районних депутатів – з останньою каденцією; обласних, очевидно, - теж. Поки є час, давайте не будемо всі разом доводити ситуацію у районі до повного абсурду і максимально утримаємо те, що нам дісталося від наших батьків, бо самоврядування – це ще і самоврятування!
