18 травня 2020 року виповнилося 85 років нашому земляку Михайлу Володимировичу Надєждіну – члену Національної спілки художників України, Заслуженому діячу мистецтв України, Народному художнику України, який входить до когорти сучасних талановитих неординарних митців.
Михайло Надєждін народився 18 травня 1935 року в селі Костянтинівка Хотінського району (нині Сумського). В 1939 році сім’я переїхала до Білопілля. Родина Надєждіних була багатодітною. П’ять синів і п’ять дочок виховали батьки Олександра Марківна та Володимир Іванович.
Михайло відчув хист до малярства в ранньому дитинстві, але Божий дар у хлопчини батьки помітили не відразу. В роду не було художників, хіба іконописцем за покликанням, був дід Марко, якого Михайло ніколи не бачив.
Художник згадує:
- Перші враження від магії кольорів залишилися в моїй пам’яті назавжди в десятилітньому віці. Якось на шкільному майданчику помітив, як невідомий чоловік малював на полотні. Підійшов до нього, зазирнув через плече.
Як розповідає Михайло Володимирович, його так вразив малюнок, що він довго не міг збагнути: хіба можна пензлем малювати те, що бачиш? Очевидно, саме тоді він уперше позаздрив тим, хто наділений таким талантом, і бажання навчитися малювати засіло в його душі.
- Вже як підріс, – згадує Михайло Володимирович, – мама якось принесла барвисту картину з українським квітковим орнаментом і попросила перемалювати. Я це зробив залюбки. Потім малював іще, у мами ці картини купували, і цього вистачало хіба що на фарби. Одного разу я зробив дуже вдалу копію картини Веласкеса. З братом Валентином понесли її на базар у Ворожбу. Це було перше знайомство з «ринковою економікою». З нас почали вимагати «містове», а в нас, малих, ані копійки. Поки брат сперечався з працівницею базару, в мене купили картину, і ми, звісно, дременули з місця пригоди.
Родина Надєждіних не мала особливих статків, але батьки завжди намагалися придбати хлопцеві фарби для малювання. Якщо якогось кольору не вистачало, Михайло використовував природні барвники і навіть сажу.
На той час у Білопіллі художньої школи не було, і перші уроки Михайло отримав від чоловіка старшої сестри Поліни, Івана Івановича Нестеренка, який працював художнім керівником у Куянівському клубі і трішки знався на малярстві.
Шкільні роки Михайла Надєждіна - це навчання у Климівській школі, потім Білопільській 8-річній школі № 4 (на Крачківці). Згодом отримав середню освіту в Білопільській середній школі № 1, де прийшов до нього перший дитячий успіх. Намальований ним портрет Богдана Хмельницького визнали найкращим на районному конкурсі і відправили на конкурс до міста Суми. Це стало маленькою особистою перемогою. З дитячих років Михайло Надєждін розвивався самостійно: особливо любив достатньо роздивлятися твори інших авторів. Йому дуже подобалися роботи Василя Сурикова: зачаровував колорит.
Назавжди залишилися в пам’яті не лише перші творчі кроки, а й історії з життя його родини, нашого міста.
Художник пригадує, як у повоєнні часи відразу після війни мати Олександра Марківна поїхала до Києва отримувати Зірку матері-героїні (в родині Надєждіних виросло 10 дітей). Нагороду вручав Микита Хрущов.
- А у нас якраз до колгоспу забрали єдину годувальницю - корову Зорьку. То мама на сцені, коли Микита Сергійович тиснув їй руку, шепнула, аби приструнив білопільських активістів. І що ви думаєте? Мама ледь на поріг - а Зорьку вже у двір привели. Начальство ще й перепросило: мовляв, не врахували, що сім’я багатодітна.
Після закінчення Білопільської середньої школи № 1 Михайло пішов служити до армії. Малювати не припиняв. Робив замальовки в армійському альбомі. Звільнившись у запас, відразу поїхав вступати до Дніпропетровського державного художнього училища.
Хоча батьки бачили сина в майбутньому агрономом, він не відступав від мрії.
Яким бачиш світ на зорі свого життя, яким сприймаєш його у дитинстві, таким бачиш його завжди, не втративши відчуття прекрасного, навіть попри всі негаразди.
Шлях Михайла Володимировича до визнання був тернистим, складним і тривалим. Він належить до когорти шістдесятників. Як підтвердила історія, це були люди цілеспрямовані, вірні державі й своїм ідеалам та родинам. Вони зуміли вистояти психологічно, ідеологічний натиск лише загартував їхні погляди, закріпив свідомість, зміцнив прагнення бачити свою державу вільною і шляхетною.
Саме творча інтелігенція проклала шлях до проголошення в Україні Незалежності. До таких вірних синів свого народу, велетнів духу відноситься і Михайло Надєждін.
Протягом життя Михайло Володимирович учив студентів і дітей, творив у майстернях, ініціював створення Кіровоградської обласної спілки художників, яку очолював понад чверть століття. Діти Андрій та Оксана отримали «мистецький шлях у спадок» і пішли своїм шляхом.
Син Михайла Володимировича Андрій (нині мистецтвознавець, Заслужений художник України) згадує:
- Найзагадковіший світ - то світ мого батька, творця видимого й невидимого, перевтілювача земного й небесного – дивомир художника і його майстерні. Яке це приємне відчуття – намастити фарбою руку і зробити відбиток на папері, з подивом розглядаючи одне з перших у житті творінь.
Якось мій батько зробив ремонт у майстерні, а я, зайшовши туди першим, вражений обширом білих стін, з радістю порозмальовував їх татовими фарбами. Мій тато зовсім не розсердився, а навпаки, на мої «квачики-бурачики» приставив справжнісінькі рами і, урочисто перерізавши стрічку, відкрив перший у моєму житті вернісаж».
Прикладом свого життя Михайло Володимирович Надєждін вселяє віру у майбутнє юним художникам Білопільщини. В Білопільській середній школі I-III ст. № 1 започатковано конкурс малюнків до дня народження художника «Мій рідний край – моя земля». Школярі популяризували творчість земляка в області, презентуючи проєкт «Білопілля від «А» до «Я».
Два роки поспіль у Білопільському центрі дитячої та юнацької творчості проводили конкурс творів образотворчого мистецтва учнівської молоді «Молодіжна палітра Сумщини», присвячений Дню народження Михайла Надєждіна.
Цьогоріч, дотримуючись усіх карантинних заходів, конкурс проходив дистанційно. Учасники ознайомилися з життєвим та творчим шляхом митця та надіслали оргкомітету конкурсу фото своїх малюнків й інших творчих робіт. У конкурсі взяли участь 43 учні з 9 закладів освіти та 16 вихованців Центру дитячої та юнацької творчості. На конкурс представили 98 робіт.
Шановний Михайле Володимировичу! Вітаємо Вас із ювілейним Днем народження. Нехай Вам щастить у всьому. Білопільщина пам’ятає Вас і пишається Вами.
Здоров’я Вам і Божого благословення.
