Чи є у цих понять щось спільне у нашому районі? Такі роздуми з’явилися у мене після відзначення Дня підприємця. Його відзначення традиційно «розчинялося» то у Дні міста, то у Першому вересня. Цьогоріч, під час карантину, - ні відзнак, ні вітань.
Утім, більшість підприємців, ФОПів 1 і 2 груп «відзначали» цей день на робочому місці: на базарі, в магазинах, перукарнях чи майстернях, бо нехтувати можливістю заробити якусь копійку в час повального безгрошів’я ніхто не хоче. Тож, від традиційної розповіді про «найкращих, нагороджених, відзначених» - до буденних проблем і майбутнього. А чи є воно у наших підприємців?
Можливо, саме зараз, поки ще не все остаточно втрачено, варто поставити питання і пошукати разом відповідь:
З усього цього напрошуються не дуже святкові роздуми, засновані на реаліях нашого місцевого життя. З одного боку, підприємці - це найбільш активна, цілеспрямована, працелюбна і відповідальна частина нашого суспільства. На відміну від бюджетників, вони не чекають заробітної плати, а самі заробляють для себе копійку, для своєї родини, яка засукує рукава і стає поруч (як правило, починаючи будь-який бізнес, підприємець передовсім розраховує лише на свою сім’ю, а далі – як вийде), ще й бюджетників годують своїми податками. Ну це так, банальність, але інакше в цій сфері не виживають.
Чи не найголовніше, підприємець, відкриваючи свою справу, ризикує всім: грішми, майном, часом і здоров’ям, бо ніколи не знає, що втне держава через місяць-два: чи долар злетить, чи карантин оголосять, чи касові апарати введуть. Все це - ризики, які суттєво впливають на кількість охочих заробляти на власний хліб і на кількість самого «хліба». Такі реалії життя спільні для більшості тих, кого ми звикли називати підприємцями чи представниками «малого» бізнесу.
А далі... Далі «єдність» закінчується. Переважна більшість цих людей живе за принципом: «моя хата скраю», їхнє індивідуальне життя проходить «на власній планеті», обмеженій кіоском, лотком, ролетом, видом діяльності. Вони навіть не знають, хто у них депутат на вулиці і від якої партії пройшов, що відбувається в місті, селі, які шляхи вирішення тих чи інших важливих проблем тощо.
Є окрема каста, яка міцно приклеїлася до бюджетних потоків і в них - зовсім інше життя. Та мова не про них. У переважній більшості підприємці району неорганізовані і не вміють захищати разом свої права, користуватися своїм авторитетом. А він у них є, бо сфера їхнього впливу – кожен покупець чи споживач послуг. Підприємці інертні, часто політично безграмотні, байдужі до всього, що відбувається за межами виду з їхнього вікна, роблять вигляд, що події міста, району їх не стосуються.
«Ой, та я в цій політиці не разбіраюсь! Та нашо воно мені нада, я й новості не дивлюсь, бо голова набита на вечір…» Знайома відповідь, для мене - так точно! Навіть у питаннях, які стосуються безпосереднього виживання і подальшого існування їхнього бізнесу чи долі міста, вони на пропозицію виявити громадянську активність іронічно-безпорадно заявляють: «А толку з цього? Чому я маю це робить? Там все без нас рішать.. Мені ніколи, я зайнятий... У мене товар…».
Я згадую акції протесту проти введення касових апаратів у Києві. З Бурині їхав туди повний автобус підприємців, з Путивля – маршрутка. А з Білопільського району – максимум 6 осіб. І то – один раз! Кілька разів їздило по двоє, а то й - по одному. Якби не ентузіазм Валентини Комісар, яка, незважаючи на всі складні обставини власного життя, хоч трохи підняла народ, то сиділи б чай пили і обговорювали якийсь «відосік» з ютубу.
Підприємці, яким не лінь вставати щодня о 5 ранку, тягати сумки, обладнувати кабінети, купувати техніку, робити ремонти, роками не бувати у відпустках, не знаходять 20 хвилин, аби переглянути новини і поцікавитися, що їх чекає далі. Ви хоч дізнайтесь, які партії і політичні сили голосували за касові апарати, за цей зашморг вам на шию, бо переважна більшість із вас їх знову підтримає на виборах. Поцікавтесь, як підвищення мінімалки вплине на суму відрахувань…
Вмикайте причинно-наслідкові зв’язки. Підприємець сто разів перелається з постачальником чи виконавцем замовлення, «достане» його за якість товару, бо за це він платить СВОЇ кошти! Але абсолютно байдужий до того, як ЙОГО ж кошти, сплачені у вигляді податків, витрачають у місті, селі, селищі! А запитайте у будь-кого з платників податку: чи знає він, скільки коштів витратили з міського (сільського, районного) бюджету на оплату товарів і послуг підприємцям з інших регіонів? Ви платите податки тут, а гроші з району (міста) вивозять інші.
Я згадую анекдотичну ситуацію, коли освіта відмовлялась замовляти улянівський хліб, а хотіла возити його з Охтирки. Уявляєте: з Охтирки возити щоденно в Ободи три буханці хліба вийде дешевше. Ви в це вірите? Харчування, будівництво, сфера послуг, придбання найнеобхідніших товарів для бюджетних організацій… Подивіться, куди і ким вивозяться наші з вами податки? І так буде до того часу, поки всіх усе влаштовуватиме. А це триватиме недовго.
Підприємці, яких «нє інтєрєсуєт політика», а таких 90 відсотків, і кроку не зробили, щоб зберегти Білопільський район у межах великої Білопільської громади. Кількох осіб я особисто запрошувала на збори, де обговорювали майбутнє Білопільщини. Мені сказали: «Ми нічого не понімаєм! А я причом, що району не буде…» . А при тому, що в рази скоротять кількість бюджетних працівників, значно впаде купівельна спроможність людей. У Білопіллі – точно.
Ви бачили Білопільський базар зараз? Жалюгідне видовище. А далі буде ще гірше. Єдине місце, яке ще трохи триматиметься, це АТБ та мережеві магазини «Єва», «Аврора», мережеві аптеки та трохи сфера послуг. Всьо! Місцева дрібнота не витримає конкуренції і через неспроможність знизити ціни, і через відсутність підтримки від своїх же.
Всі, кому жаль, «що Білопілля занепадає, що все пропало», навіщо ви залишаєте свої гроші в мережевих магазинах, які зареєстровані в інших районах, а то й областях? Любиш місто, хочеш, щоб хоч трохи збереглося те, що є, – підтримай місцевих підприємців. Купуй щось у них…
А перший і головний конкурент – це інтернет. Якщо я, не дуже грамотна в техніці жінка, два тижні тому зробила, так для інтересу, першу покупку в інтернет-магазині, і досить успішну, то що говорити про молодь, яка живе у віртуальному світі… Підтвердження цьому - черги на Новій пошті… Протримаються наші торговельні точки хіба що через наявну опцію: «записать у борг».
Такі стоси «боргових зошитів» є у кожного підприємця… Ну, і, звичайно, послуги: манікюр, ремонт взуття, настройку компа по інтернету не зробиш. І замість того, щоб хоч якось заявляти про себе в он-лайн режимі, робити собі рекламу, місцеві підприємці заявляють: «Навіщо це мені? Хто знає, і так прийде. Я не люблю, коли про мене пишуть чи десь згадують». От саме цей жлобізм і стане ще одним кроком до закриття вашого бізнесу. Обскакають ті, хто не економить на рекламі і не нехтує он-лайн ресурсом. Можете на мене ображатися чи погоджуватися зі мною, але я сказала свою думку і готова її повторити!
Кожне написане речення підтверджене власним досвідом спілкування з підприємцями. І щоразу мені шкода, що люди, які заробили не лише на машину чи квартиру, на поїздку в Туреччину чи нову шубу (це те, що видно всім), а ще й грижі на хребті, варикоз на ногах, алергії та гіпертонії, виразки шлунка й каміння в нирках і ще багато-багато «супутніх» явищ підприємницького життя, не можуть скористатись своїм авторитетом і відстояти своє право на подальше існування в цьому місті.
Мені шкода, що підприємці міста навіть не змогли підтримати петицію про зменшення податку на період карантину. Мені шкода, що у цих поважних, терплячих і працьовитих людей не знаходиться часу і хоч трохи бажання з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки і зрозуміти, що не ВОНИ мають просити у влади, чекати якихось подачок чи реверансів, а ВЛАДА повинна цінувати кожного, хто хоч копійку платить у бюджет і не претендує на соціальну допомогу.
Мені шкода, що до цього часу підприємці, як найчисельніші за кількістю платники податків, не впливають на долю міста, району, країни, а тягають сумки, стоять по 12 годин на ногах, щось будують чи створюють, і в той же час покірно чекають, поки авантюристи і охочі хапнути бюджетного пирога пройдуть знову у владу, у депутати, і лише на свою користь ділитимуть ресурс, який ми заробляємо і створюємо всі разом! І якого стає все менше.
Якщо ми всі разом це не зупинимо, то закривайте, батьку, лавку... А не хочеться, надто багато в неї вже вкладено. Поки є час, не втрачайте його, шановні і дорогі колеги. Поки є час, подумайте: яке майбутнє нас чекає? І чи є воно у нас взагалі?
