Грищенки - прізвище, україноруський козацький рід. Походить від українського імені Гриць з суфіксом -енко (від Гриша, Гришай, Гришка, від чоловічого імені Григорій, в перекладі з грецької мови - "пильнуючий").
У пам'ятках XVI століття патроніми на -енко локалізувалися в основному на Поділлі, зрідка на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII столітті (за документами реєстру 1649 року) вони стають більш поширеними серед козаків Лівобережжя р. Дніпра. Є у козацьких реєстрах, складених після Зборівського договору 1649 року.
Дідусь О.Олеся Василь Пархомович Грищенко був родом із села Товсти Лебединського повіту (зараз Білопільського району), чий рід походив із кріпаків графа Толстого (можливо Романова). У сімнадцять років хлопцеві пощастило викупитись на волю і поселитися в селі Верхосулля (Вища Верхосулка) Лебединського повіту. Навчений ходити біля землі, завзятий хлібороб згодом навіть узявся орендувати у предводителя повітового дворянства, місцевого поміщика Павла Григоровича Башкирцева (1798-1871), батька відомої художниці Марії Костянтинівни Башкирцевої (1858-1884), весь великий маєток із хутором у селі Верхосулля (Верхосулка).
Хата дідуся О.Олеся у Верхосулці. Картина В.Ломаки
Більшу частину життя українська майстриня прожила за кордоном, зокрема – у Парижі, де від 1877 р. вивчала малярство: спочатку – у приватній Академії Рудольфа Жуліана (Académie Julian), затим – у професора Тоні Робер-Флері (Tony Robert-Fleury; 1837-1911), потім – у Жюля Бастьєн-Лепажа (Jules Bastien-Lepage).
Отже, Василь Пархомович Грищенко вів господарство у панському маєтку, а гроші справно пересилав за кордон українській художниці, творчість якої високо цінували освічені сучасники… Анатоль Франс та Еміль Золя, а в палких прихильницях ходила молода Марина Цвєтаєва.
О. Олесь дуже любив «свого дідуся, який чуло ставився до знедоленого селянства. Часто їздив до пана клопотати, аби той збільшив наділи для селян. Дідусь ніколи не дбав про те, щоб забезпечити свою старість. Так він і помер, не лишивши ні власності, ні грошей» («Поет...», с 12). А майна, як згадує О. Олесь, у діда було чимало: «Мав, крім хлібного поля, бурякові плантації. Мав дві пасіки: 700 і 300 колодок (посилав онука стежити за роюваннями). Мав садок, величез[ний] огород, будівлі поміщицькі були в його користуванні. Мав два будинки: «панський» і другий - «контора» (хата з меблею). Дід мав багато скоту: 8 коней виїзних, 12 робочих, до 60 пар волів, 20 корів, безліч домашньої птиці (павлінів, цисарок, индиків, курей, гусей, качок)».
Каштан на місці дідусевої хати
Мати поета - Кандиба Олександра Василівна (Грищенко) (1860–1929) –У деяких джерелах рік народження О. В. Кандиби – 1862, проте з огляду на згадку О. Олеся в наступних автобіографічних записах про те, що його народження «було несподіванкою для 18 літньої матері», сьогодні можемо уточнити, що йдеться саме про 1860 р. (О.Олесь народився в 1878 році). Любов письменника до матері була безмежною. Він захоплювався її освіченістю, чуйністю та твердістю характера: «Мати – енергійна жінка. Виховання матері: мала гувернантку Вассу Іванівну. Мати від природи розумна жінка, начитана; добре знала Шевченка, Нікітіна, Некрасова, Козлова. Стреміла дати своїм дітям освіту, тому продала по смерті батька майно: садки, будинки; старалась, щоб діти одержали середню й високу освіту. Мати була поетичною натурою, співала пісні, оповідала казки, грала на гитарі. Цінила дуже дитячі поетичні спроби і любила природу. Коли вмирала, дивилась на хмари. Була душею,осередком суспільства. Чула до молоді. Незломна, сильна натура, з бадьорим поглядом на життя» («Спогади...», с. 46).
Юрій Самборс, який особисто знав Олександру Василівну, описав її: «Мати Олеся, огрядна, міцна літня жінка із спокійними рухами й солідною, поважною поведінкою і водночас проста, лагідна й привітна, мимоволі викликала до себе пошану і приязнь. Я з подякою прислухався до її життєвих порад, що ними вона мене зрідка наділяла. Вона дуже добре знала просте народне життя й мала неабиякий природний розум, великий життєвий досвід і вроджену здібність естетичного присуду» («Поет...», с. 67).
Галина Лащенко, очевидно зі слів О. Олеся, також захоплювалася цією мудрою і мужньою жінкою: «Тяжке було становище вдови з трьома дітьми. Пенсії вона не мала, лише помешкання. Крім того, незабаром помер її батько, і вона й звідти вже не могла чекати ніякої помочі. Та розумна, енергійна жінка не розгубилася. Набрала квартирантів, давала обіди, і на ці скромні засоби спромоглася виховати й дати освіту трьом своїм дітям – синові Олександрові й дочкам Марії та Ганні, які закінчили Бестужевські курси» («Поет...», с. 19).
Пам’ятний знак у Верхосулці
Згадував О.Олесь у своїх спогадах брата і сестру дідуся Семена Пархомовича та Оксану Пархомівну. Семен Пархомович ймовірніше проживав у Будилку, а сестра жила у родині Василя Пархомовича
Про родичів Олександри Василівни Кандиби найбільше залишилося спогадів у Віри Антонівни Кандиби (дружини О.Олеся), які записав Назар Гнатюк: «Дід мав велику родину. Найстарша його дочка Олександра була поетова мати, а її сестра Марія (Пазухіна) доводилася йому хрещеною матір’ю. Були ще й інші дядини, зокрема Ксенія. Сини? Олексій орендував маєток, як і його батько. Був начитаний. Вся родина ходила до нього радитись. Інший син був присяжний повірений у Сумах, мав жінку-німкеню, Емілію Ернестівну. Дітей вони не мали, тому усиновили Федора, сина однієї наймички» («Поет...»,с. 89). Ганна Грекова, сестра О.Олеся згадувала, що найменша донька Василя Пархомовича вийшла заміж у Путивль.
Сам письменник описує родину Грищенків так: «Уже вечеряють дід, бабуся, тітка Оксана, мати, тітка Маруся, дядько Максим, бабуся Оксана Пархомівна, Таня, Наталочка, Маруся, Галя». А ось і ще: «Тітка моя Оксана (сестра матері) оповідала багато річей із книжок, будила думку, зацікавлювала книжками, оповідала фантастичні речі, будила мою уяву, фантазію. Мій дядько (по матері) Дмитро Грищенко одружився з учителькою з села Верхосулля. Другий дядько – Олекса Васильович Грищенко – одружений із жінкою з великопанського роду Альбрандів (?). Олекса ставився до поета з любов'ю, брав його на охоту (коли йому було 14 років), подарував рушницю. Запрошував мене телеграфічно із хліборобської школи на охоту, піддержував мене й матір матеріяльно. Пізніше Олекса був управителем маєтку Терещенка в с. Мирна Долина Бахмутського повіту з копальнями вугілля. Склав мапу Донецького кряжу, й до нього приїздили гірні інженери радитись у справі відкриття «залежів» вугіль. Дядько досконало знав українську мову та літературу. Часто з ним говорили на літературні теми.
Про двоюрідних брата Мишу і сестру Тетяну (Могильну) по материнській лінії згадує сам О.Олесь. Назар Гнатюк стверджує, що Тетяна була на 2 роки старша О. Олеся, з яким познайомилася в маєтку свого діда Василя Грищенка, де вони разом літували (письменник згадує навіть, що це було його перше кохання). «Пізніше вона вийшла заміж, мала дітей. Чомусь захотілось їй бухгалтерських курсів, і вона вчилася в Києві, заходила часто тоді до Кандибів» («Поет...», с. 89).
Багато вражень залишилося у Олександра Олеся від перебування в селі, яке він називав Верхосулля, від спілкування з рідними дідусем та бабусею, великою родиною Грищенків, з природою рідного краю. І саме там, серед пишної природи українського степу в маленькому хлопчикові прокинувся поет.
Весь Божий світ сміявсь, радів…
Раділо сонце, ниви, луки…
І я не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів…
