Вчора натрапила на щоденник карантину, який веде в Парижі Ірена Карпа. Я щось подібне писала, але не публікувала. Не з Парижу, звичайно, а з наших реалій. Щось виставляла в стрічку, щось залишала в чорновиках.
Щоденник писати, це досить непросто і швидко набридає. Я це відчула, коли робила щоденні нотатки під час виборів. Та вибори - то місцевий регіональний цирк, а тут всесвітня біда.
І питання не в тому, що треба вести статистику, скільки підозрілих, скільки підготували апаратів... Саме під час таких подій проявляється справжнє єство нашого люду: коли звичайних людей, коли тупого натовпу, коли переляканих неврастеніків.
Олександр Такул на своїй сторінці озвучив мої думки.
Він написав:"До карантину я думав, що фестиваль дебілів - це вибори. А тепер я знаю точно - у них два фестивалі".
Так от, про щоденник.
Кілька записів за попередні дні.
17 березня
Після публікації Постанови Кабінету Міністрів з’явились відповідні розпорядження місцевих органів влади.
Всі в районі телефонували одне одному і питали: "Так що завтра вже на роботу не йти?" Карантин у школах діяв вже кілька днів. На вулиці - чудова сонячна погода, дітей маса на вулиці: ходять компаніями, уроків же немає.
Головним об’єктом уваги для жителів міста стали магазини і аптеки. Сіль та туалетний папір чогось користувались особливим попитом.
Цього дня, за велики рахунком, ніхто нічого не зрозумів, окрім того, що треба бігти в магазин і купувати щось.
18 березня
Середа. Базарний день. Разом із директором ринку підійшли до кількох підприємців. Він попереджав, що торгівля промисловою групою заборонена. Продавці продуктів стояли в масках та дехто у рукавичках. Всюди черги. Люди тягнули величезні сумки.
На звернення директора про припинення торгівлі підприємці реагували по-різному. Хтось уточняв, коли відновиться робота, хтось лаявся і "посилав подалі"... Все здавалось якоюсь грою: "Ну ти мене попередив, я типу почув, а там видно буде".
Найбільша точка кипіння була у "Виру". Підприємці ще не розуміли, як це - закрити свою торгівельну точку. А ранком побачили табличку "Зачинено".
На бюджетних закладх і установах з’явилися таблички "Припинено прийом громадян".
Останній день допрацьовували зклади харчування та перукарні.
19 березня
В місті якось тривожно і порожньо. Всі державні установи зачинені. В місті з’явились патрулі. Поліція та представник Держпродспоживслужби перевіряють, чи закриті заклади, чи дотримуються правил роботи під час карантину. Більшість нарешті збагнула. що все серйозно. Автовокзал закрито. Найбільший ажіотаж - навколо транспортного сполучення між Ворожбою і Білопіллям. Шквал дзвінків і обурення: як же нам добиратись із Ворожби на роботу?! В аптеках розкуплені деззасоби.
20 березня
З ранку ширяться чутки, що "базар закриють". Потім виявляється, що це не чутки. Всі обурюються. Підприємці дивляться один за одним, аби не дай Боже хтось втихую не торгував. Увага до лікарні: що ж там є? Де брати кошти? Міська рада відкриває благодійний рахунок, і на сесії ухвалюють рішення про допомогу, виділяють 100 тисяч. У п’ятницю оприлюднюють рішення та звернення.
21 березня
Всі наслухались новин і розгортаються дискусії між тими, хто вважає сидіння в хаті головним засобом безпеки, і тими, хто читає пояснення фахівців щодо "вірус не передається через повтря", і ходять, гуляють вулицями.
Продовольчі мгазини працюють, ціни ростуть. На вулиці холоднішає і бажання вийти зникає через погоду. Багато мешканців вийшли на городи і щось там роблять. Телевізор нагнітає. В церкві дзвонили. Лікарня, за словами посадовців, готова до екстремальних ситуацій.
