В переддень Дня міста, коли почали детальніше згадувати історію Білопілля, спливли її забуті сторінки.
Забудемо – неодмінно повторимо...
Багато років радянська ідеологія і пропаганда намагалися замовчувати ті події, які мали місце на території Білопілля, і не лише, в роки війни. Точніше, був доступ лише до «ідеологічно вірної» інформації, яка б вигідно підкреслювала переваги радянського способу життя і роль компартії в житті тодішнього суспільства. Тож багато сторінок з історії війни залишаються закритими і до нинішнього часу.
Але ж ні пам’ять людську, ні збережені архівні матеріали не сховаєш. А вони свідчать не тільки про те, що офіційно «доносилось» нам в голови. Ось про що кілька років тому з офіційних джерел, бо з неофіційних знали про це багато білопільців раніше, дізнався Білопільський міський голова Юрій Зарко.
- Під час війни на території нинішньої школи №5, колишнього інтернату, а ще раніше – гімназії, в підвалі розташовувалось єврейське гетто. Від моменту окупації міста фашистськими військами жителів єврейської національності (дітей, старих, молодих - десь 40 осіб) зігнали у невеличке підвальне приміщення і тримали там в нелюдських умовах.
На той час у місті мешкало кількасот єврейських родин. Одні – виїхали, інших забрали у полон і вивезли, дехто зумів сховатися, не потрапити ні в гетто, ні під розстріл. Ці сорок людей провели в заслінках близько п’яти місяців. Разом із ними в іншому підвальному приміщенні утримували полонених бійців Радянської армії. Їхні долі невідомі, а всіх полонених з єврейського гетто розстріляли.
Про це знали білопільці. Багато хто, ризикуючи життям, приносив ув’язненим їжу, яку кидав у маленькі вікна напівпідвалу. Ділилися з євреями їжею і полонені військові. Свідки тих подій довго мовчали, бо спочатку фашистська окупаційна влада ставила цей народ «поза законом», а потім радянська влада приховувала події.
Зараз ми виправляємо ці історичні «прогалини». У Білопіллі впродовж 18-19 сторіччя проживало чимало єврейських родин, нащадки яких стали відомими в багатьох галузях науки, мистецтва. Серед них були вчителі, торговці, партійні працівники, керівники, фактично представляли всі галузі тогочасного народного господарства. І страждали та гинули разом із представниками інших національностей.
У Білопіллі ніколи не було (в усякому разі, ні старожили, ні офіційні джерела не згадують) ні погромів на національному грунті, ні інших виявів національної ворожнечі.
Євреї мали своє кладовище на Лісках. З часом воно заросло, вандали періодично нищили пам’ятники. Рідних, із тих, хто там похований, не залишилося або вони виїхали. Тож поруч із кладовищем ми відкрили ще один пам’ятний знак, - розповів Юрій Зарко.
Виготовили ці пам’ятні знаки за підтримки Об’єднаної єврейської общини України та міської ради Білопілля.
У неділю 19 вересня у цій події взяли участь равин Сум та представники єврейської громади
Наскільки важливим, і не лише для єврейської громади, є відкриття цих пам’ятних знаків, зазначив равин Ехіел Шломо Левітанськи:
- Дуже важливо, щоб люди не лише в Білопіллі, а і в усьому світі (а нинішній рівень поширення інформації це дозволяє) знали, бачили і розуміли, що і де відбувається, як і в якому місці згадують історію. І не лише отримували інформацію, а й робили висновки. Коли ми дізналися, що відбувалось на цьому місці, відчули особливу енергетику і хочемо передати її іншим. Ми отримали поштовх для того, щоб об’єднатись і разом робити світ кращим, щоб не повторювати помилки минулих років.
Інші представники іудейської громади, це в основному сумчани, теж говорили про необхідність зберігати пам’ять про злочини проти всіх народів.
Саме умови війни, загрози життю поділили людей не на нації, а на людей, здатних до милосердя, до підтримки одне одного, до подвигу, який називається гуманізм.
Незважаючи на загрозу смерті, у важкі часи вони підтримували тих, кого хотіли знищити фашисти, ховали єврейських дітей, допомагали ув’язненим дорослим, переховували бійців Радянської армії, не давали вивозити в Німеччину своїх земляків.
Багато імен цих Людей з великої літери невідомо. І робили вони це не для слави чи почестей, а за велінням серця, бо керувалися справжніми людськими цінностями. Того дня всі присутні згадували історію, видатних білопільців, говорили про наведення порядку на колишньому єврейському кладовищі.
Знаходили спільних знайомих і вкотре дивувались: як тісно переплетена історія країни і народів, що її населяють, і фактично кожного з нас.
Від редакції
Я була присутня на цих заходах, які тривали десь півгодини. Організатори не ставили за мету зробити їх пафосними. Головне - віддати шану і згадати історію. Після публікації інформації про ці події у соцмережах мені, як ніколи, стало соромно за своїх земляків. Склалося враження, що отой ген «зрадництва, ненависті» нікуди з Білопілля з років війни не дівся. І від тих, хто «здавав» євреїв, хто їх розстрілював, хто писав доноси на своїх сусідів, перейшов дивним чином до деяких авторів коментарів під публікаціями.
Соромно за них. Звідки стільки ненависті і зла? Десятиріччями наші противники вигравали на тому, що розділяли нас, сіяли між нами ворожнечу і ненависть. І зараз вона проростає буйним цвітом!
Чомусь мене не здивували коментарі навіть жителів Санкт-Петербурга під постом про відкриття пам’ятних знаків закатованим євреям. Наш «запорєбріковий» сусід, називаючи нас «фашистами, нацистами» добивається поставленої мети: навіть наші білопільці починають публічно висловлювати ненависть до тих, хто жив чи живе поруч.
Це - яскраві прояви інформаційної війни, яка вже на частині нашої території перейшла від слова до кулі. І шкода, що багато хто цього не розуміє. А ще хочу сказати: перед тим, як один народ ставити вище за інший, добре вивчіть свій родовід, не до діда чи бабусі, а копніть трохи глибше. А ще згадайте, хто найбільше дбав «за чистоту раси» і чим це «прагнення» закінчилося.
Фото Сергiя Рахманiна, Наталії Калініченко, Миколи Зарка, Вікторії Цюпки.
Довідково:
Ехіел Шломо Левітанськи народився в Лос-Анджелесі в 1974 році. Проживає в м.Суми з шістьма дітьми і дружиною. Як посланник Любавічеського Ребе активно займається відродженням єврейства в Сумах і Сумській області.
З п’яти років навчався в релігійній школі-ієшиві в Лос-Анджелесі і Нью-Йорку. Після закінчення навчального курсу ієшиви в 1994-1995 рр. проходив практику в Харкові, допомагав місцевим равинам.
Після Харкова здавав іспити на симху в Ізраїлі та Нью-Йорку. Після отримання цього статусу пів року служив равином в Південній Африці, потім п’ять років - в Лос-Анджелесі разом із батьком. А згодом в 2004 р. переїхав в Україну, м.Суми. Став головним равином Сум і Сумської області.
Одружився в 1997 р. Його дружина Рохі народилася в Південній Африці. Навчалася в єврейській школі і закінчила педагогічний інститут в Нью-Йорку.
На колишньому єврейському кладовищі і зараз крізь зарості можна побачити мацеви, надгробні вертикальні плити на місці поховань...
