Про роботу сектора розповідає начальник Ігор Зінець, який працює на посаді начальника сектора кримінальної поліції трохи більше півроку, з вересня 2019. До цього, починаючи з 2005 року, був оперуповноваженим сектору, з 2008 по 2011 – начальником сектора карного розшуку, з 2012 по 2014 рік – старшим оперуповноваженим сектора по боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Кілька разів він працював і в інших районах, але знову повернувся до Білопілля.
Ігор Зінець
Починаючи з 2001 року центральний орган служби карного розшуку називається Департаментом карного розшуку МВС України, основними завданнями якого є попередження, припинення і розкриття всіх видів кримінальних злочинів, а також розшук злочинців.
Минулого року Кримінальний розшук України відзначив своє сторіччя.
15 квітня співробітники карного розшуку відзначили своє професійне свято. З нагоди такої події ми вирішили поспілкуватися з оперативниками сектора кримінальної поліції Білопільського ВП, аби зазирнути «за лаштунки» їхньої робочої атмосфери.
- Розкажіть про колектив сектора.
- Тут, окрім мене, працює ще дев’ять співробітників: заступник начальника, три старших оперуповноважених та оперуповноважені. Наш колектив прикрашають і представниці прекрасної статі – старший оперуповноважений Вікторія Шевцова, котра працює у секторі найдовше – вісім років, а також дівчата, які не так давно поповнили наш колектив – Наталія Мелет і Катерина Лисенко.
Олександр Синиченко
У повсякденній роботі завжди можу покластися на свого заступника – Олександра Синиченка. Хотів би також відзначити роботу старшого оперуповноваженого Володимира Дранченка, котрий має восьмирічний стаж роботи у секторі, та одні з найкращих показників оперативно-службової діяльності. Завжди працює на результат і оперуповноважений Сергій Губар, який закріплений за лінією наркозлочинів.
- На Ваш погляд, в чому основні пріоритети та складність роботи сектора?
- Обов’язків маємо багато. Це, передусім, розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів: крадіжки, незаконне використання зброї, наркотики, вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, викрадення транспорту тощо. Це і опитування потерпілих та свідків, і пошук інформації про підозрілих осіб, пошук та вивчення речових доказів, документів, збір зразків, різні дослідження, спостереження, ідентифікація осіб, оперативні експерименти та багато іншого, з чим доводиться стикатися у повсякденній роботі.
Щодо труднощів, звісно, вони є, як і в кожній роботі. Основна, на мою думку, складність – нині дуже рідко можна зустріти справжніх оперів, так би мовити, старої закалки. Тих, хто віддавався б роботі на повну і, головне, мав справжню «оперську чуйку». Молодь, яка зараз приходить служити до поліції, вже має зовсім інші пріоритети, інші бачення, відмінні від тих, з якими звикло працювати старше покоління.
- Як спрацював сектор кримінальної поліції за той період, поки Ви перебуваєте на посаді керівника?
- Загалом, маємо показники, вищі за середній обласний. Із початку 2020 року в Білопіллі було скоєно шість квартирних крадіжок. Після всіх заходів, що провели співробітники нашого сектору, вдалося затримати квартирних крадіїв-«гастролерів» із Івано-Франківщини. За двома фактами крадіжок їм повідомили про підозру, ще за двома фактами, до яких вони можуть бути причетні, ведеться слідство. Наші криміналісти вилучили відбитки пальців та взуття, провели обшуки за місцями проживання підозрюваних, вилучивши речові докази, що свідчать про їхню причетність до злочинів. Наразі ці особи перебувають у слідчому ізоляторі.
Крім того, вдалося розкрити справу щодо незаконного заволодіння мопедом і затримати причетну особу. У ході слідства з’ясувалося, що на рахунку затриманого – іще одне викрадення мопеда, яке він скоїв у листопаді минулого року.
Розкриваємо і наркозлочини. Нещодавно провели у Білопіллі оперативну закупку наркотичної речовини, і в результаті затримали чоловіка, який займався збутом наркотичної речовини, а саме Метадону.
У березні розкрили вбивство в Луциківці, скоєне за 30 гривень, коли чоловік пішов за пляшкою горілки, але назад повертатися не захотів… А вже під час слідчого експерименту вбивця про цю подію розповідав без найменшого каяття, неначе хвалився тим, що скоїв.
Наприкінці минулого місяця вдалося затримати чоловіка, який спричинив тяжкі тілесні ушкодження жителю села Жолобок. Ховався підозрюваний аж десять днів у посадках, тож, доводилося шукати його і вдень, і вночі. В результаті, зробили засідку у його домогосподарстві і затримали.
Добре спрацювали і наприкінці минулого року, розкривши незаконне заволодіння автомобілем та мопедами. Тут працювала група осіб. Одні спостерігали, доки власник перебуває у приміщенні «Космолоту», інші робили свою брудну справу.
Звісно, результати є, але, на мою думку, особливо вихвалятися нічим, та й не маю такої звички. Ми робимо свою щоденну роботу, і я завжди прагну робити її ще краще.
- Які справи, на Ваш погляд, розкривати найважче?
- Однозначно – квартирні крадіжки, скоєні шляхом підбору ключа. Особливо, коли працюють так звані «гастролери», котрі приїжджають із інших районів та областей. Тим більше, рік у рік, не лише поліція розвиває свої професійні навички, застосовує якісь нові технології, роблять це і представники кримінального світу. Вдосконалюють свої вміння, вдаються до нових схем злочинів. На практиці нам не раз доводилося стикатися з такими «спецами», один з них, до речі, місцевий. Він прораховував свої кроки наперед до такої міри, що практично неможливо було нічого зробити чи довести. Але все ж таки, затримати його вдалося. Наразі він перебуває у слідчому ізоляторі.
- Розкажіть про якісь цікаві розслідування, які пам’ятаєте з особистої практики роботи в секторі.
- Їх було дуже багато. То на цілу книгу вистачить. Але дуже запам’ятався випадок, коли 11 років тому, на Великдень, мій колега (нині колишній) Юрій Чередніченко виїхав на виклик до Ганнівки Вирівської. Телефонує мені звідти і розповідає, мовляв, ситуація дивна: звернувся чоловік і повідомив, що в нього вкрали два DVD-диски: «Золотое кольцо» та «Бандитський Петербург». «Що ж тут дивного?» - запитав я у нього. Вже у ході розмови з’ясувалося, що Юрій побачив у хаті підозрілі краплі крові. Крім того, потерпілий чоловік, громадянин Росії, наступного дня збирався їхати з села, де жила його мама.
Зірвалися ми разом зі старшим опером Русланом Нагорним і поїхали до Ганнівки. Обдивилися помешкання, і одразу побачили, що хтось намагався приховати більше серйозний злочин, аніж крадіжку звичайних дисків. Натрапили не лише на змиту кров, але й на гроші, окроплені червоними плямами. На запитання «звідки кров?» чоловік показав свої ноги, які, нібито, через необережність обпік окропом. Розповів і про те, що мати поїхала до нього додому, в Росію, садити картоплю.
І все б нічого, та пильні сусіди розповіли, що ще вчора увечері мати була вдома і кричала, бо, як часто бувало, син підіймав на неї руку. Тож, запідозривши неладне, ми, узявши кийки, почали шукати тіло жінки по всій території двору. Її син бігав за нами слідом із лопатою і все намагався допомогти. Мовляв, де вам копнути, отут чи там?
Тут вже остаточно стало ясно, що з матір’ю щось не так.
Працювали допізна: у будинку, на городі, у дворі. В результаті, у літній кухні натрапили на скопаний шмат землі, аж за грубою, прикритий сідушкою від стільця. Там і знайшли тіло вбитої жінки. Акторській грі злочинця можна позаздрити, але вона не допомогла йому уникнути покарання. Врешті вбивця в усьому зізнався…
- В розмові Ви згадали таке поняття як «оперська чуйка». Їй можна навчитися?
- Напевне, ні. Це як інстинкт. Він або є від природи, або його немає. І кожному, хто приходить працювати у карний розшук, варто лише подивитися в очі, аби зрозуміти, що ця людина собою являє, справжній вона опер чи ні. Хоча тут багато значить іще й багаторічний досвід роботи та бажання стати справжнім оперативником. Не буде бажання – не буде і результату. А ще має бути повна самовіддача та розуміння, чому саме ти обрав цю професію.
Пам’ятаю, 15 років тому, ми ішли слідами групи викрадачів худоби у Павлівці. Під час втечі вони покинули у полі автівку, яку нам довелося охороняти практично дві доби. І не було навіть мови про те, аби кудись скаржитися, телефонувати на «гарячу лінію», адже розуміли, що ми повинні виконувати свою роботу.
На той час навіть мобільні телефони (старенькі «Мотороли» з антенами) були лише в «обраних», особисто у мене не вистачало коштів, аби мати у користуванні таке задоволення. Зараз такого немає. Молодь хоче комфорту, престижу, легкого результату.
- Мабуть, працюючи над кожною справою, потрібно вибудовувати якусь окрему схему розслідування?
- Приїжджаючи на виклик, та схема у справжнього опера вибудовується сама собою. Йому не потрібно розповідати та пояснювати, він має бачити це сам і розуміти, як діяти в тій чи іншій ситуації.
- У кого Ви переймали робочий досвід?
- Мій безпосередній наставник – Василь Вікторович Макаренко, який нині перебуває на пенсії. Він був начальником сектора карного розшуку до 2008 року. Саме в нього я багато чому навчився, те, що я вмію зараз – завдяки йому. Було приємно працювати і з Іваном Івановичем Мащенком та Іваном Костянтиновичем Сутулою…
- Наскільки впливає робота оперативника на психологічний стан?
- Якщо переживати за свою роботу, пропускати її крізь себе, звісно, вона накладає відбиток на особистість. Та по-іншому ніяк, бо знаєш, що треба виконати все у стислі терміни. Буває, і до роботи діставатися доводиться «на перекладних», ось як, наприклад, Вікторії Шевцовій із Миколаївки, і зриватися в ніч на виклики чи затримання, незалежно від погоди та пори року, їздити у відрядження, затримуватися на роботі. Тут варто згадати про наших дружин та чоловіків, які терпляче ставляться до нашого ритму життя, і сказати їм величезне спасибі за розуміння і підтримку.
- Незручне питання: чи бували на Вашій практиці такі злочинці, які пропонували Вам хабаря?
- Звісно. Це відбувається досить часто і не лише у моїй роботі. Так уже влаштована людина: розуміючи, що вона постане перед судом за скоєний злочин, намагається шукати виходи з ситуації, в тому числі й пропонуючи хабаря правоохоронцям.
- Чи є у Вас якісь улюблені серіали, якими захоплюєтеся у вільний від роботи час? І наскільки відчутна різниця між кіношними кримінальними подіями і життям?
- Так, улюблені є, але вони не з розділу кримінальних. Це, зокрема, документальний серіал «Американські колекціонери» та всі документальні фільми на історичну тематику. Хоч далеко не завжди можу виділити час на перегляд. А криміналу мені і в житті вистачає. Тим більше, коли знаєш, як усе це відбувається насправді, захоплюватися такими фільмами якось не виходить, бо часто зняті події не відповідають дійсності.
- Що б Ви побажали своїм підлеглим?
- З огляду на професійне свято, яке ми відзначали днями, бажаю всім своїм колегам везіння, витримки та оперської удачі. Молодій зміні – бажання навчатися, дослуховуватися до порад старших колег і головне – не йти працювати у розшук лише заради зарплатні. Це має бути робота за велінням серця.
- Чи можна сказати, що у вашому колективі - суворий керівник? – запитали ми у старшого оперуповноваженого Вікторії Шевцової.
- Ні. Особливої «начальницької суворості» за своїм керівником не помічали. Він практик, який пройшов чимало і багато бачив на власні очі, тепер намагається передати свій досвід молодій зміні. Головне, аби у них було бажання вчитися. В іншому випадку, безініціативні люди у нас надовго не затримаються.
Вдалося поспілкуватися і з колишнім начальником сектора карного розшуку Василем Макаренком. Понад чотирнадцять років свого життя він віддав роботі у правоохоронних органах, з них 10 років – оперативно-розшуковій діяльності.
Василь Макаренко
На заслужений відпочинок пішов із посади начальника сектора карного розшуку.
- Раніше посаду співробітника карного розшуку вважали досить престижною. Там прагнула працювати більшість, хто вдягав міліцейську (а нині вже поліцейську) форму. Хоча потрапити туди було не так просто. Працювати оперативникам досить важко. Громадяни звертаються до них зі своєю бідою і хочуть єдиного – позитивного результату. Яким чином його буде досягнуто і як скоро – на відповідальності саме співробітника карного розшуку.
Його робота вимагає повної віддачі 24 години на добу, її потрібно і любити, і ненавидіти одночасно, адже вона дуже важка. Обравши карний розшук, варто забути про нормований робочий день та особисте життя. Іноді хочеться все кинути, але ж ні – співробітник сектора має працювати на результат, що є особистим авторитетом оперативника. Це треба розуміти і увібрати, як то кажуть, із молоком матері.
Було б добре, якби це усвідомила й нинішня молодь, котра приходить працювати у карний розшук. Чимало хто з них вважає, що все у них у руках, але це далеко не так. Токар ніколи не зможе бути будівельником, так само і опером треба бути від народження і пройти довгий шлях, зносити не одну пару чобіт, аби стати справжнім спеціалістом. Тільки після цього з’явиться результат. Можу сказати одне: якщо молода зміна дослухатиметься до свого керівника, все вийде.
Я ж зі свого боку завжди готовий дати слушну пораду, підказати, якщо звертаються за допомогою. Правду говорять: «Колишніх ментів не буває» (хоч і дещо некоректно звучить, та з пісні слів не викинеш). Я вже 12 років на пенсії, але спогади про друзів, про колектив, із яким працював, залишаться назавжди. Буває, і забігаю на каву, аби поспілкуватися і знову відчути себе у рідній стихії. Тож, вітаю своїх друзів із професійним святом!
