ТЕСТ: "Смачно - про страви: перевір, який ти кулінар"

Структура ООН із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) внесла український борщ до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, яка потребує охорони. Про це 1 липня повідомив міністр культури України Олександр Ткаченко.

«На 5-му позачерговому засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини за зверненням Міністерства культури та інформаційної політики України було внесено елемент «Культура приготування українського борщу» до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує негайної охорони», – заявив він.

Цікавий факт: наші предки навіть надавали борщу сакрального значення, бо думали, що з його парою відлітали до раю душі небіжчиків. Тому борщ був обов’язковою стравою  на поминальних обідах.

Цю страву ми запозичили в угорців, і зараз вона стала традиційною в родинах Західної України. Основними інгредієнтами для бограча слугують м’ясо різних видів (3-5), сало, картопля, морква, цибуля, капуста кольрабі, спеції і обов’язково паприка. Традиційно бограч готувався на відкритому вогні у казані і мав бути дуже наваристим, схожим на гуляш. До речі, навіть сама назва бограч означає «казан».

На відміну від борщу, бограч вважався святковою стравою або варіантом для пікніка. Бо ж його навіть придумали пастухи, що готували цю страву в горах.

Цікавий факт: прийнято, що бограч мають готувати чоловіки, і кожен господар має свій рецепт.

Достеменно невідомо, де і коли виникла ця страва, але історики вважають, що коріння окрошки сягають аж часів Середньовіччя, коли після хрещення Русі, князь Володимир наказав роздати людям «їжу, мед і квас». Так квас поширився серед населення, а згодом став основою для холодного супу, в який додавали хліб і зелень. Зараз окрошка – традиційна страва Східної України, але єдиного рецепту немає. Основними інгредієнтами мають бути огірки, зелена цибуля, редька, квас, а решту господині додають за власним смаком.  

Цікавий факт: називати цей суп окрошкою почали лише на початку ХХ століття через те, що всі інгредієнти потрібно було кришити.

За однією з версій вареники, що раніше звалися «вараніки», були відомі ще в дохристиянські часи, а за іншою страва походить від турецьких «дюш-варів».

З варениками пов’язані багато народних звичаїв і традицій: їх ототожнювали з Місяцем і використовували як жертовну їжу; процес замішування тіста символізував зародження світу, а начинка – продовження роду; їх приносили породілі, їли під час жнив та коли народжувала корова, щоб теля було здоровим. На варениках дівчата гадали на Андрія, а на Старий Новий рік готували страву з сюрпризом, ховаючи у начинку щось неочікуване (гудзик, квасолину, перець тощо).

Цікаві факти: вареник вважається символом канадського міста Глендон, тут йому навіть встановлено пам’ятник заввишки 9 метрів. В Україні пам'ятник варенику був в Черкасах, але в 2013 році його демонтували. Того ж таки 2013 року у Буковелі зліпили найбільший у світі вареник зі снігу.

Куліш був улюбленою стравою українських козаків та чумаків. Його часто готували на обід в походах (звідси і нша назва «польова каша») або вдома на вечерю. Куліш готується на основі пшона з додаванням картоплі, моркви, сала, цибулі та зелені. Але знову ж таки залежно від регіону рецепти страви різнилися: На Чернігівщині та Полтавщині готували гречаний, а на Південному Поділлі – кукурудзяний, на Правобережному Поліссі куліш могли варити на молоці, сироватці або маслянці. Справжній куліш мав бути густим, а не таким, у якому крупина за крупиною ганяється з дубиною.

Цікавий факт: вважається, що куліш корисний для профілактики онкозахворювань.

У турецькій та вірменській кухнях існує долма - баранячий фарш із рисом, загорнутий у виноградне листя. Десь у XIV-XV ст. у Литві та Білорусії місцеві господині замінили виноградне листя капустяним, а баранину -  іншими, більш поширеними видами м'яса. Вийшли відомі нам голубці, які в той час ще носили назву "долма".

Російська ж назва "голубці" з'явилася в XVIII - на початку XIX ст., коли значний вплив отримала французька кухня. Тоді популярною була страва з голубів, засмажених цілими на решітці. Страву так і називали - "голуби". Потім на гратах почали смажити "фальшивих голубів" - капустяне листя, начинене м'ясним фаршем. Звідси і назва.

Галушку іноді називають королевою української кухні. Цю страву з вареного тіста у вигляді окремого блюда або інгредієнту для супу готовули по всій території України, але найбільш популярною вона стала саме на Полтавщині. Тут їй навіть встановили пам’ятник і проводять фестиваль на її честь. Для приготування галушок тісто з борошна, солі та води рвалося або різалося. З нього формувалися кульки або квадратики, які відварювалися найчастіше на пару і потім додавалися в суп або подавалися окремо з шкварками, сметаною або смаженою цибулею у піст. Полтавські галушки подаються з вершковим маслом, часником, сметаною та відвареною куркою.

Цікавий факт: на Західній Україні існує своєрідна варіація галушок з додаванням вареної товченої картоплі, сиру та яєць. Їх називають палюшки.

Сало – один з найголовніших продуктів української кухні. Його вживають сирим, соленим, копченим, смаженим і навіть в шоколаді, з хлібом, часником, цибулею, зеленню.

Салу приписується безліч корисних властивостей, зокрема здатність запобігати атеросклерозу, виводити токсини, полегшувати похмілля тощо.

У 2011 році у Львові відкрили єдиний у світі музей сала. Саме тут можна скуштувати сало в шоколаді та ще 35 видів цього продукту.

Цікавий факт: найсмачнішим вважається сало свиней, яких годують жолудями.

Ця страва поширена на території всієї України і відома в традиційній кухні ще з часів Київської Русі. Саме слово «млинець» означало коржик із борошна. Для приготування млинців використовувалось гречане, пшеничне, кукурудзяне борошно, пшоно, крохмаль або навіть манна крупа. Обов’язковими інгредієнтами є також молоко та яйця. Млинці можна їсти без нічого або додавати начинку. Останній варант називають налисники. Серед найпоширеніших солодких начинок використовують ягоди, творог, мак та яблука. У деяких регіонах, наприклад на Чернігівщині, млинці, начинені творогом або маком, ще додатково запікалися в печі у вершковому маслі.

Цікавий факт: наші предки асоціювали млинці з Сонцем і пов’язували з богом плодороддя – Ярилом. Млинці й досі є традиційною стравою на свято Масляної.

Один із гастрономічних символів української столиці – київський торт. Над його рецептурою кондитери фабрики імені Карла Маркса працювали роками.  Її запатентували лише в 1973 році, і досі справжніми секретами приготування володіють лише працівники фабрики Roshen, що стала наступницею Карла Маркса. Основою торта є коржі на заквашених білках з додаванням цукру, борошна та горішків. Крем готується з масла, яєць, молока та цукру з додаванням какао й коньяку.

Київський торт кілька разів здобував нагороди на престижних радянських кондитерських конкурсах.

Цікаві факти: раніше кожен кондитер мав свій унікальний «кремовий почерк», але згодом розписи уніфікували, щоб уникнути підробок.

За радянських часів купити київський торт можливо було лише в столиці, відстоявши в черзі з 4-ї ранку.