Ворожба – велика вузлова залізнична станція і нерозривно зв’язане з нею невелике містечко, яке розкинуло свої вулиці по обидва боки залізничних колій. Вона розташована на північному сході України, біля самого кордону з Росією. У свідоцтві про її народження стоїть офіційно визначений рік – 1672. Місце народження – Сумський слобідський козацький полк.
Розпочинала Ворожба свій життєвий шлях як козацька слобода. «Йти на слободу» в ті далекі часи означало «йти на вільне поселення». Можна сказати, Ворожба народилася вільною.
Друга половина ХІХ століття змінила неквапливий хід історії Ворожби: через землі колишньої козацької слободи пройшла одна з перших залізниць в Україні Курськ – Київ. Перший поїзд, що гучним паровозним гудком розірвав розмірене життя слобожан, жителі краю називали не інакше, як «пекло на колесах».
Мине зовсім небагато років – і на обслуговуванні того «пекла» будуть працювати сотні козацьких нащадків. «Чугунка» міцно ввійде в життя ворожбян.
Залізницю було збудовано в дуже стислий строк: всього за двадцять місяців. Її довжина становила 450 верст (480 км). 17 грудня 1868 року міністр шляхів сполучення інженер-лейтенант П.П.Мельников доповідав:
«21-го минувшего ноября я имел счастье довести до Высочайшего Вашего Императорского Величества об открытии 20 ноября первого участка Курско-Киевской железной дороги, именно от Курска до ст.Ворожба на 165 верстах. Ныне открыт и 2-й участок упомянутой дороги от Ворожбы до Броваров на протяжении 285 верст. Так что регулярное движение может производиться по всей Курско-Киевской линии, кроме последних 18,5 верст от Броваров до Киева».
1905 рік
В кінці 1868 року після здачі в експлуатацію дільниць магістралі проводилось поетапне введення в дію станцій. Незабаром пішли поїзди. Від станції Ворожба перший поїзд вирушив 14 листопада 1868 року.
1942 рік
Про урочисте відкриття однієї зі станцій розповідає журналіст Аркадій Бобильов у книзі «Сквозь времена и годы» (2009 р.):
«В архівних записах залізничників станції Бахмач розповідається, що на відкриття станції приїхало залізничне начальство. Поїзд, що прибув, складався всього з двох вагонів: пасажирського та товарного. В голові був маленький паровоз, що випускав багато диму. Тендер його був забитий дровами і бочками з водою.
Локомотивна бригада складалася з трьох чоловік. Вони були одягнуті в чорні костюми з металевими гудзиками. Людей, що прибули, оточили робітники і жителі навколишніх сіл… Подивитися на перший поїзд прийшло багато людей.
«Вогнедишне чудо», «вогняний кінь», «пекло на колесах» - називали вони паровоз. Глядачі торкались руками локомотива, вагонів і не могли повірити, що все це не диявольська мара, а зроблене руками людей. Щоб задовольнити цікавість, залізничники дозволили бажаючим сісти у вагон і проїхати в бік станції Плиски і назад. Із великим острахом найбільш сміливі селяни стали першими пасажирами на цьому відрізку залізничної лінії».
У 1870 році на станції Ворожба здається в експлуатацію дерев’яний вокзал, який знаходився за п’ятдесят метріві північніше від теперішнього. На початку 70 років для перевезення пасажирів з Курська до Києва щодня курсувало два поїзди: поштовий з вагонами 1-го та 2-го класів і пасажирський з вагонами 1-го, 2-го та 3-го класів. Поштовий поїзд долав відстань за 14 годин, пасажирський – за 17 годин.
Вже у 1873 році вантажний рух залізницею склав 22872 тис. пудів (366 тис. тонн) вантажів. Найбільше перевозили зерна з борошном – 5687 тис. пудів (91 тис. тонн) та цукру 5339 тис. пудів (85 тис. тонн). Є дані по станції Ворожба: у 1876 році на станції навантажили у вагони 462 тис. пудів зерна (7,4 тис. тонн).
Взимку 1878 року станцію Ворожба було з’єднано також із Сумами та Харковом: збудували залізницю Люботин – Ворожба. Станція Ворожба стала залізничним вузлом.
А вже влітку 1888 року урочисто відкрили та освятили новий вокзал станції Ворожба. Будівля вокзалу мала два фасади: північний і південний. В одному крилі вокзалу розташовувався зал очікування, в іншому – ресторан. В центральній частині були білетні каси. Зараз цей чудовий архітектурний витвір, побудований за проєктом архітектора Юргенця, є окрасою міста і посідає чільне місце серед вокзалів України.
У 1894 році ввійшла в експлуатацію вузькоко-лійна залізниця Ворожба – Хутір-Михайлівський (125 верст), яка проходила через Глухів. На той час Глухівський повіт вважався найбільш промислово розвиненим краєм Чернігівщини. Під час війни, у 1915 році, залізницю Ворожба – Хутір-Михайлівський перебудували на широку колію.
Економічне значення станції Ворожби як великого залізничного вузла зростало. На початку 90 років акціонерне товариство Московсько-Києво-Воронезької залізниці побудувало тут майстерні по ремонту паровозів та вагонів.
У 1897 році в пристанційному селищі залізничників проживало 557 чоловік. Побіля вокзалу по обидва боки колій для працівників залізниці збудували бараки. Вздовж колій в західному напрямку, з боку села, почала збудовуватись ціла вулиця, яку в народі прозвали Реп’яхівкою. Таку назву у ворожбянських селян вона отримала за свій незугарний вигляд: новозбудовані житла залізничників, в більшості – халупи, на відміну від сільських хат, які були оточені господарчими будівлями та утопали в зелені, стояли в оточенні одних бур’янів – «реп’яхів».
Для керівного складу станції зводять будинки з казенними квартирами. Багато сімей залізничників жило в сусідніх зі станцією селах. Найбільше, звичайно, було залізничників із Ворожби.
У 2009-2010 роках для станції Ворожба розпочався новий етап розвитку: було електрифіковано дільницю Конотоп – Ворожба. 17 червня 2010 року електрифікований шлях було урочисто відкрито разом із реконструйованим вокзалом станції. Був запущений електропоїзд підвищеного комфорту Ворожба – Київ, і завдяки електротязі час руху поїздів за цим маршрутом скоротився приблизно на півгодини.
Свій історичний шлях станція Ворожба проходила під керівництвом досвідчених і професійних людей. Колективом станції в різні роки керували Микола Петрович Калій, Євген Іванович Беліков, Григорій Степанович Аніщенко, Ізмаїл Миколайович Панасенко, Василь Степанович Мельник, Василь Ігнатович Рожок, Петро Іванович Федюрко, Валерій Іванович Шевченко, Володимир Володимирович Козлов, Олексій Михайлович Василенко, Ігор Миколайович Сахно, Сергій Михайлович Цуканов. З листопада 2012 року колектив станції очолює Сергій Володимирович Філенко.
Та, звичайно, справжньою гордістю колективу станції є люди, які присвятили своє життя роботі на залізниці та своєю невтомною працею заробили почесні звання і трудові нагороди.
Сьогодні станція переживає далеко не найкращі часи.
- Навіть до свята залізничників, із яким хочеться привітати наш великий колектив, важко знайти якісь обнадійливі прогнози та побажання… - говорить голова первинної профспілкової організації станції Ворожба Тамара Кирноз. – Усі ми розуміємо, що реформування залізниці і нашого вузла зокрема, яке відбувається нині, дуже зачіпає інтереси як самої станції, в економічному плані, так і кожного, хто тут працює. А колектив залізничних підприємств станції Ворожба - це понад 50 відсотків ворожбян працездатного віку. Наразі відокремили і вокзал станції, що раніше був підпорядкований станції.
Починаючи з липня, через ситуацію з пандемією, колектив залізничників переведено на чотириденний робочий тиждень… Відмінено і пасажирські поїзди, відновлення руху яких із нетерпінням чекає чимало людей. Хоча при цьому показники вантажних перевезень, порівняно з минулим роком, навіть збільшилися. Те, що було устатковано десятиліттями, руйнується, не маючи під собою адекватного обгрунтування.
Та незважаючи на все, ми намагатимемося втриматися на плаву і відстояти інтереси кожного залізничника станції. Найбільша цінність – це наш колектив, трудова слава якого плекалася і примножувалася щоденною кропіткою працею багатьох поколінь.
Напередодні професійного свята хотілося б сказати добрі слова на адресу чергової по парку Раїси Олексіївни Шевченко, котра, пропрацювавши на станції понад 30 років, днями пішла на за-служений відпочинок. Свого часу на залізниці працював її чоловік. Своїм прикладом вона прищепила любов до залізниці і своєму синові та його дружині, які нині працюють у нашому колективі. І таких родинних династій у нас - дуже багато.
Всі ці люди, кожен, хто працював чи зараз працює на залізниці, заслуговують щирих слів подяки не лише напередодні Дня залізничника. Ми шануємо вашу працю, вдячні вам за ваші розуміння і підтримку. Бажаємо всім вам прихильної долі, вагомих здобутків, міцного здоров’я, миру та злагоди в родинах, невичерпної енергії й терпіння у подоланні всіх труднощів, - сказала Тамара Кирноз..
У матеріалі використана інформація з книг «На перехресті доріг. Нариси з історії Ворожби» (Борис Іченець) та «Ворожба. Шлях у 350 років. 1665 – 2015» (за матеріалами місцевих краєзнавців В.О.Галушки, Б.П.Іченця, підприємств, організацій та установ міста).
