У кожної людини в житті є дві стихії, два крила, які її тримають на цьому світі. Перше - професія, яку ти обираєш сам і цим заробляєш на життя. Друге – стан душі, уподобання, яке приносить радість і задоволення. Хтось свої почуття нитками кладе на рушники й картини, хтось - любить майструвати, а хтось - занурюється у дивовижний світ художнього мистецтва.
Я хочу розповісти про людину, яка у своєму житті має неабиякі таланти і радує ними своїх земляків.
Володимир Михайлович Трофименко народився в багатодітній дружній сільській родині й мешкає у мальовничому селі Товста.
Нелегка доля випала на плечі сільського хлопця. Разом зі старшими братами та сестрою допомагали мамі по господарству. Веселий та жвавий хлопчина, трішки бешкетник, був неабияким затійником серед однолітків.
У шкільні роки вчитель української мови та літератури Ніна Іванівна Харченко відкрила у Володимирові хист до драматургії та сценічного мистецтва. Протягом майже тридцяти років головні ролі у сільських виставах діставалися тільки йому.
Односельці полюбили Володимира в ролі Мартина Борулі, Стецька, Оверка та багатьох інших.
Володимир Михайлович – турботливий батько, люблячий чоловік і найкращий дідусь, умілий господар. Завітавши на його подвір’я, поринаєш у чарівний світ різноманітних квітів. Виплекані наполегливою працею та любов’ю горді троянди заполонили все обійстя.
Квіти – це душа господаря. Щоранку він веде з ними свою розмову про нелегке життя, сцену, заповітні мрії і про хліборобську долю. Вони дають наснагу на майбутнє.
Жителі села дякують Володимиру Михайловичу за його талант, сценічну майстерність і ту радість, яку отримують під час перегляду вистав. Дякують за щирість у спілкуванні і сподіваються, що він і надалі підтримуватиме земляків та даруватиме приємні хвилини творчості.
Успіхів Вам у всіх починаннях!
