Уже декілька десятиліть поспіль селищний аматорський колектив демонструє землякам свою творчість. Про його становлення, розширення репертуару, керівників, нинішню творчу діяльність в умовах карантинних обмежень – наша розмова з режисером народного аматорського драматичного театру «Перевесло» Петром Морозом.
- Виявляється, невдовзі ми святкуватимемо шістдесятирічний ювілей нашого драматичного колективу, – повідомив Петро Іванович і процитував уривок із матеріалу, вміщеного в газеті колгоспу імені Леніна «За високий урожай» від 18 березня 1962 року. В публікації зокрема зазначено: «Нещодавно в Жовтневому селищному клубі організували новий драматичний гурток, в якому беруть участь 15 чоловік. Тут є колгоспники, робітники і службовці. Вдалим звітом драмгуртківців за свою роботу була музикальна комедія Кравченка «Літа молодії». І продовжив: - У далеких шістдесятих такі творчі колективи називалися драматичними гуртками.
Першим керівником гуртка, так би мовити, на громадських засадах, була учителька німецької мови Тамара Семенівна Фірсова. Їй удалося згуртувати навколо себе непосидючих енергійних людей, в очах яких палав вогник творчості. Після напруженого трудового дня ці неспокійні душею люди поспішали на репетиції, аби час від часу радувати односельців цікавою концертною програмою. Творчість земляків була гідно оцінена: за керівництва Тамари Семенівни 1992 року колективу було присвоєно звання народного.
Особисто я долучився до драматичного колективу 1990 року. Пригадую першу виставу за своєї участі. Називалася вона «Летять гусаки» і висвітлювала колгоспне життя…
Які вистави з тих часів найбільше запам’яталися?
- Передусім, віршована під назвою «Медові дні». Спочатку якось страшнувато було: а раптом не вивчу текст, адже там рядки – римовані. Якщо прозу забув, то якось можна виплутатися, імпровізуючи, так би мовити, «на ходу». З віршами такого утнути не вдасться. Та побоювання були марними, адже вчити вірші виявилося напрочуд легко, тож дійство пройшло «на ура». Тепло сприйняли глядачі й побутову драму «Гріховодник».
Учасниками драматичного колективу були жителі селища та учні тодішнього Жовтневого кулінарного училища. На жаль, із роками воно перестало існувати…
Наш колектив гастролював по району. Побували ми у Калинівці, Веселому, на місцевому цукрозаводі, у Білопільському районному будинку культури, що по вулиці Спаській, а тоді - Леніна (наразі тут – магазини меблів й електротоварів).
З двотисячного драматичний театр очолила Олена Іванівна Скринник, бібліотекар за фахом. За її керівництва ми ставили на сцені колоритні вистави: «Віддавали батька в прийми» Володимира Канівця, «Шлюб за оголошенням», «Весілля за океаном».
З початку січня 2003 року керувати колективом довірили мені. Який з мене керівник – судити, звичайно, глядачам. Скажу лише, що я намагаюся надавати перевагу класичному напрямку: постановкам за творами Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Степана Васильченка, згаданого вже Володимира Канівця.
Першим спектаклем, в якому я виступив як режисер-постановник, був «За двома зайцями» Старицького. Забігаючи наперед, скажу, що я мрію через вісімнадцять років силами нинішнього колективу знову поставити цю виставу. Сподіваюся, що все-таки це мені вдасться…
Свого часу ми не сиділи на місці, а теж гастролювали. Побували у Тучному, Бобрику, у Ганнівці Вирівській. У цьому селі – дуже гарна глядацька зала: сидіння зроблені, як в амфітеатрі… Брали активну участь і в обласних театральних фестивалях «Конотопська відьма запрошує», лебединському «Театральні обрії».
Наш колектив наразі налічує до 30 осіб. Нині ми працюємо в межах громади, а з огляду на карантинні обмеження сиділи, як джмелі у вулику, й чекали кращих часів. Звичайно, творчим людям це робити нелегко, та нічого не вдієш. Пережили й це. Наразі плануємо відновити репетиції.
Користуючись нагодою, хочу подякувати усім нинішнім учасникам, а також колишнім за непосидючість, завзятість, за те, що, не рахуючись із особистим часом, поспішають на репетиції, аби знову й знову радувати односельців своєю творчістю. Згадую ще раз добрим словом керівників, які заклали міцний фундамент, на якому я нині працюю.
Працівники редакції поспілкувалися з одним із учасників драматичного театру «Перевесло», учнем Миколаївської школи Олексієм Фединою й ось що почули:
- 5 січня у Миколаївському селищному будинку культури наш колектив презентував прем’єру вистави за п’єсою Марка Кропивницького «По щучому велінню». Це перший досвід підготовки та прем’єри в умовах карантину. Режисер - постановник дійства – досвідчений майстер своєї справи Петро Мороз, який вдало зіграв ще й роль захожого діда.
Особисто мені дісталася роль Хоми. У дійстві брали участь як школярі, так і дорослі. Так, роль батька зіграв Володимир Гордієнко, матері – Любов Чешенко, Гаврила – Максим Близнюк, Галі – Софія Чешенко, сватів – Любов Пушкар, Галина Шаркова, Любов і Віктор Байстрюченки.
Нашу працю оцінили глядачі своїми аплодисментами, за що ми їм щиро вдячні, адже це є неабияким стимулом для подальшої творчості. Відеоверсію всі охочі можуть переглянути на нашій сторінці в Фейсбук.
Архівні фото з ФБ-сторінок М.Пінчука та О.Федини.
