Таку назву мала творча зустріч із випускниками Жовтневої (Миколаївської) школи, які пов’язали свою життєву долю зі словом. Зібрати випускників кількох поколінь і поспілкуватися з ними та нинішніми учнями школи вирішили вчителі зарубіжної літератури Лідія Миколаївна Коник і Людмила Борисівна Ханіна.
Саме так Лідія Миколаївна, запрошуючи мене на зустріч, пояснила мету зібрання. І я погодилася. А як же інакше? Жовтневу школу я закінчила у далекому 1984 році, а Лідія Миколаївна – моя вчителька російської мови та літератури. І в тому, що я вступила у Сумський педагогічний інститут саме на філологічний факультет, є і її заслуга. Тож, відмовити своїй вчительці я не могла. А ще мене зацікавила ідея зібрати не просто випускників, а тих, хто якось пов’язав своє життя зі словом.
Готуючись до зустрічі, я згадувала, хто ж із нашої школи пішов у поети, журналісти, філологи, викладачі. Список вийшов довгий і цікавий. Серед наших відомих випускників, я в основному згадую людей свого віку та трохи старших, - голова спілки письменників Сумщини, лауреат премії Олександра Олеся, заслужений журналіст України Олександр Вертіль, власний кореспондент «УКРІНФОРМУ» Сергій Ханін, доктор наук, професор, завідувач кафедри історії України Сумського державного педуніверситету Володимир Бугрій, соліст Сумської обласної філармонії Юрій Надточій. А вчителів словесності так і перелічити важко: тільки зі мною на одному курсі вчилося одразу три випускники, точніше випускниці, нашої школи.
Звичайно, доля у кожного складалася по-різному. Хтось, отримавши філологічну чи журналістську освіту, працював і працює зараз за спеціальністю, комусь довелося в силу життєвих обставин опановувати нові професії. Але любов до літератури, слова, поезії залишилась у серцях надовго. І в цьому велика заслуга наших учителів мови та літератури.
Тож мені особисто хотілося про це сказати саме в присутності нинішніх учнів: хай знають, що їм дійсно пощастило вчитись у цих викладачів і в цій школі!
На початку зустрічі Лідія Миколаївна та її колега і моя колишня однокурсниця Людмила Ханіна нагадали дітям про важливість слова в житті людини, про його силу і вплив на наше життя, про необхідність його розуміти і правильно використовувати.
- Ми хочемо вам, діти, розповісти життєві історії тих людей, які маленькими кроками змінили своє життя і країни на краще. Можливо, їхні приклади надихнуть когось із вас, – зазначила Лідія Миколаївна.
Далі вона представила мене як колишню випускницю і показала невелике слайд-шоу з моїх шкільних фото, що стало для мене справді сюрпризом і викликало багато емоцій. Тож говорити довелося вже схвильовано.
Що я сказала дітям, повторю знову:
- Жовтнева (для мене вона такою і залишиться) школа завжди давала знання тим, хто хотів вчитись. Отримані тут знання відкривали шлях у науку, мистецтво, бізнес, в інші галузі тим, хто працював над собою і бажав іти вперед. Мені жодного разу за час навчання в інституті не було соромно, що я з сільської школи, яку закінчила з золотою медаллю. І диплом із відзнакою в інституті тому підтвердження. Впевненості у своїх силах додають знання і наполеглива робота над своїм розвитком.
Мені, не приховую, було приємно, що діти цікавляться нашим сайтом Білопілля.City, зокрема історією успіху Богдана Нагорного. Подякували газеті «Білопільщина» за увагу до їхніх однолітків - учасників гурту «Мрія» Олексія Федини, Максима Близнюка, Олексія Куліченка та Андрія Рикова.
Також ми поговорили про сторічне минуле нашої газети і її роль у збереженні історії краю.
З цікавістю діти розглядали випуски газет 1929, 1945 років та інші раритетні видання.
Спілкування з учнями продовжила також випускниця нашої школи Марина Семеренко.
Після закінчення філологічного факультету Сумського педуніверситету повернулась у рідну школу вчителем української мови та літератури.
Марина Петрівна згадала, що писати вірші їй завжди хотілося, але не завжди вона була впевнена: чи гарні вони. І от після того, як її вірші були надруковані у газеті «Білопільщина», у неї додалося впевненості у своєму поетичному таланті.
А він у Марини Петрівни дійсно є. Вона прочитала кілька поезій: як ті, що були написані ученицею школи, так і дорослою людиною. Мені здається, після такої презентації учні зовсім по-іншому сприйматимуть свою вчительку.
На жаль, через карантин та інші об’єктивні причини не змогли приїхати інші випускники школи, які теж мають певні успіхи у філології.
Але вони надіслали свої відеозвернення та привітання землякам.
Серед них – Юлія Вишницька (Кривонос).
Юля закінчила Жовтневу школу у 1990. Після навчання у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка закінчила аспірантуру та докторантуру і зараз викладає в Інституті філології Київського університету імені Бориса Грінченка. Юля - докторка філологічних наук із теорії літератури та української літератури і кандидатка філологічних наук із російської мови, доцентка кафедри світової літератури Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка.
- Юля ще в школі мала два захоплення: література і музика, – згадує Лідія Миколаївна. - Музика так і залишилася захопленням, а от література, філологія стали спеціальністю.
Юля настільки багатогранна особистість, що про неї можна розповідати годинами. Вона колекціонує гру на старовинних роялях, є учасником всеукраїнських та міжнародних змагань зі скандинавської ходьби, співведуча та співавторка освітньої програми про українську мову «ПРОмовні витребеньки».
У своєму відеозверненні Юля сказала:
Інша наша героїня - Аліна Познанська (Кириченко), випускниця 2004 року.
Сьогодні вона співвласниця бренду POZNANSKI, ведуча, івент-менеджер, тренер/фасилітатор програми «Активні громадяни» Британської ради, автор соціальних роликів і проєктів.
Аліна емоційно і щиро розповіла про свої досягнення, про те, як обирала шлях у житті. І головне - дала поради своїм землякам.
Аліна представила кілька своїх проєктів. Зокрема фільм-дослідження «Ми – є!», який розповідає про цілісність людського життя.
Дуже хотілось особисто поспілкуватися з цією позитивною і творчою людиною. Ми обов’язково зробимо з Аліною інтерв’ю і детальніше розкажемо про неї.
А нас чекала ще одна заочна зустріч із Анею Полятикіною (Кириленко).
І знову так збіглося, що з Анею ми познайомилися ще тоді, коли вона, будучи школяркою, друкувала свої вірші у газеті «Білопільщина».
Аня закінчила нашу школу у 2006 році і має спеціальність вчителя зарубіжної літератури. Також вона - дипломант Міжнародного фестивалю авторської пісні і співаної поезії «Булат», переможець обласного літературного конкурсу «Орфей» та «Ми – Суми». Друкувалася в журналах «Дніпро», «Слобожанщина», збірках поезії «Орфей», «Сніг і радість», у місцевій періодиці.
Учасниця поетичних перформенсів, міських фестивалів. Про себе наша землячка розповідає так:
- Важко сказати, коли саме поезія увійшла в моє життя так міцно. Кожна друга дівчинка в школі починає писати вірші. Так було і зі мною. Спочатку це була своєрідна терапія: погано – написала вірш і стало легше. З часом захотілося писати краще і дізнатись більше про форми, образи, ритміку і т. д. Кожен вірш мені бачився пазлом і я намагалася зробити так, щоб все зійшлося – красиво і чітко.
В цьому мені допомогла наша шкільна літстудія та уроки зарубіжної літератури. Володимир Якович цікаво розповідав студійцям про ази віршування. Згодом з’явилася газета «Велика перерва»+ і наша літстудія впевнено перейшла у редколегію. Це було захопливо і якось по-справжньому.
І, звичайно, уроки літератури з Лідією Миколаївною, знайомства з видатними письменниками світової літератури, їхні проза і поезія остаточно вплинули на вибір професії, а, точніше, унеможливили інші варіанти.
І ось філфак, літстудія «Орфей» і, як наслідок, знайомство з сучасним літературним процесом як на Сумщині, так і за її межами.
Поезія - це не тільки чорні рядочки в підручнику, які треба вивчити напам’ять цими вихідними, щоб отримати оцінку. Поезія може бути знеболюючим, щасливим відпочинком, близьким другом, приводом стати собою і не боятися говорити про важливі для тебе речі.
Чи не наймолодша випускниця, ім’я якої знають глядачі каналу СТС, Ірина Коплик теж має свою історію успіху.
А почалася вона з перемоги на обласних та участі у всеукраїнських олімпіадах із російської мови та зарубіжної літератури. Ірина – журналіст каналу СТС, робить цікаві репортажі, бере участь у багатьох проєктах.
Можна було б ще багато розповідати про моїх земляків, для яких захоплення словом стало не просто професією, а шляхом до успіху у житті. Та все має завершуватись.
Під кінець нашої зустрічі юні таланти, про які ми вже писали, виконали кілька пісень.
А Олексій Федина просто вразив виконанням романсу на вірші Бориса Пастернака.
На завершення зустрічі я подарувала шкільній бібліотеці, яку вже багато років очолює теж випускниця Жовтневої школи Наталія Павлівна Охріменко, книжку «Складні випадки правопису» авторки Марії Волощак
та підшивку військових газет, які випускає наша редакція у рамках проєкту «Реформована преса –Українській Армії».
До речі, шкільна бібліотека, за словами вчителів, уже багато років є осередком творчих зустрічей, цікавих заходів і об’єднує тих, хто любить літературу, поезію, хто бажає спілкуватись і розвиватися.
Після офіційного завершення заходу я ще довго спілкувалася зі своїми вчителями, згадували шкільне життя, говорили про роль освіти в сучасному світі і головне - домовились іще зустрітись і обов’язково згадати інших, не менш знаменитих і талановитих наших земляків.
А на прощання Лідія Миколаївна ще раз наголосила, що такі зустрічі - дуже важливі саме для нинішніх учнів, адже вони повинні бачити реальні приклади успішних людей і досягнень їхніх земляків, які вчилися в цій школі, ставили собі мету і досягали її.
Дякую Лідії Миколаївні за запрошення і цікаве спілкування.
