Духовність мала велике значення в Слобідській Україні, особливо в її моральній культурі. Православна віра в житті козацтва була великою могутньою силою. Разом із розбудовою нового поселення на слобідській землі переселенці-українці одразу ж зводили і церкву. Вони привозили з собою священиків, церковне майно, богослужебні книги, дзвони.
Першу церкву у Ворожбі - храм Святої Покрови - поставили одразу ж по будівництві укріплення. В «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» архієпископ Філарет (Гумілевський) залишив нам докладну розповідь про історію ворожбянського храму:
Русские, при своем переселении из Ворожбы на устье реки Снагости, конечно, вместе с домами перевезли и храм свой... Таким образом, надобно положить, что и первьш храм в Белопольской Ворожбе построен около 1676 года.
«Русские» - це кріпосні селяни одного з поміщиків Путивльського повіту Московської держави, що жили в селі на місці майбутньої слободи українських переселенців. Вони мали церкву, яку розібрали і перевезли до свого нового поселення за межею земель Сумського полку.
Перша ворожбянська Покровська церква простояла не так уже й довго: в середині 30-х років XVIII ст. вона згоріла, і парафіяни збудували поблизу неї каплицю. В царському указі з канцелярії Московського Синодального Правління, датованому 8 жовтня 1739 року, говорилось:
По челобитью Сумского полка Белопольской десятины села Ворожбы Покровской церкви попов Петра да Ивана Степановых с приходскими людьми, которые просили о позволении, чтоб в построенной ими на место той Покровской церкви часовне, до построения настоящей церкви, для служения литургии сделать престол и по положению на оный выдать священный антиминс, а о строении настоящей вместо сгоревшей дать указ.
Філарет зауважує, що ворожбянська парафія в ті роки була вже такою великою, що при церкві було два священики. В цьому ж указі ворожбянцям дали дозвіл на будівництво нової церкви:
Ежели в оном селе означенная церковь до сего имелась и сгорела, то вместо той сгоревшей во имя Покрова Пресвятой Богородицы, церковь построить позволить и святыми иконами и прочим подобающим благолепием убрать, как святые правила и уставы позволяют, против других церквей исправно, а в алтаре престол устроить в вышину 6 вершков и с доскою, в длину 1 аршин 8 вершков, в ширину 1 аршин 4 вершка.
В сімдесятих роках XVIII ст. ворожбянська Покровська церква стала першою кам'яною церквою на території теперішнього Білопільського району. За словами Філарета:
В 1769 году согласно с просьбою прихожан разрешено было Севским архипастырем Кириллом обветшавший деревянный храм перестроить и поставить на каменном фундаменте. Но вместо того, чтобы перестраивать обветшавший храм, прихожане построили каменный храм, который и освящен в 1778 году.
В одному з документів архівного фонду Сумського духовного правління значиться: «Ворожбянська Покровська церква, збудована у 1778 році, кам'яна, при церкві 33 десятини землі». В середині XIX ст., за описом Філарета, в церкві знаходився старовинний срібний хрест зі святими мощами одинадцяти Божих угодників та «святой потир с прибором дорогой отделки и весьма величественный на вид» (потир - чаша для богослужіння на довгій ніжці). Цікавий сьогодні для нас становить перелік церковних книг, який наводить автор «Опису Харківської єпархії»:
Книги: Последование молебствий 1743 г.; Триодь цветная 1742 г. с надписью: «1743 г. сия книга куплена сумскаго полку полковым судьею Андреем Васильевым, куплена в сл. Ворожбу Белопольскую до храма Покрова Пресв. Богородицы за 3 руб.»; Триодь постная 1751 г. с надписью: «Отдана до храму Покрова Пресв. Богородицы в сл. Ворожбу белопол. сотником Данилом Ивановым»; Анфологион 1748 г.; Трефологион 1754 г. с надписью: «Пустынно-Молчанскаго мон. игумен Ювеналий с. Ворожбы в Покровскую церковь пожаловал ради поминовения родителей своих и сродников 1754 г.»; Октоих 1756 г. с надписью: «Куплен в Москве Григорием Лукьяновым Мартыненком за 2 р. 1756 г. с. Ворожбы, в Покровскую церковь дан на вечное время»; Евангелие страстное 1755 г., дар того же Мартыненка.
В описі згадується ігумен Ювеналій, настоятель Софронїївського монастиря (Софронієво-Мовчанська печерська пустинь), що був розташований за двадцять п'ять кілометрів на північ від Ворожби поблизу села Нова Слобода теперішнього Путивльського району. Ігумен Ювеналій, в миру Григорій Мартиненко, був родом із Ворожби (книги в церкву дарував «ради поминовения родителей своих и сродников»). Він вписав важливу сторінку в історію Софронїївського монастиря - у 1757 році збудував надбрамну Свято-Покровську церкву, яка в доброму стані збереглась до нашого часу. Безперечно, ігумен Ювеналій приділяв увагу і ворожбянській Покровській церкві, в якій свого часу був охрещений. На слушну думку краєзнавця Віктора Галушки, в тому, що всупереч велінню будувати дерев'яну церкву була збудована кам'яна, немала заслуга саме ігумена Ювеналія. Можливо, він також допоміг для будівництва храму налагодити й виробництво та випалювання у Ворожбі цегли. Можна припустити, що й сама ідея «обветшавший деревянный храм перестроить», щоб збудувати новий кам'яний храм замість не так вже й давно збудованого дерев'яного, була підказана Мартиненком.
У ворожбянському храмі довгий час служили священики Степанови. Так, у 1722 році є згадка про священика Петра Степанова, у 1739 році - про священика Івана Степанова, у 1802 році згадується священик Григорій Степанов. За даними Філарета, метричні книги та сповідальні розписи ворожбянської церкви, що зберігалися в архіві правління Харківської єпархії, починаються з 1751 року.
Кількість парафіян ворожбянського церкви Покрови Пресвятої Богородиці:
Рік чол. жін. всього
- 1750 1488 1403 2891
- 1770 1629 1440 3069
- 1790 1279 1292 2571
- 1810 1599 1623 3222
- 1830 1702 1697 3399
- 1850 1714 1839 3553
Як свідчить Філарет, у Білопіллі в середині XVIII ст. існувало вісім храмів:
Белополье и округ его по духовным делам приняты были в ведение патриаршего правления, почему впоследствии они состояли в заведывании московской канцелярии Синодального Правления, а потом севского епископа, к которому перешла часть церквей патриаршей епархии.
В 1702 году по распоряжению Стефана, митрополита рязанского, управлявшего делами патриаршими, учреждено было Белопольское управление духовных дел. Кроме церквей города Белополья, подчинены были сему последнему церкви ... и войсковых свободных поселений - Ворожбы, Климовки, Проруба и Речек.
Кількість парафіян климівської церкви Святої Параскеви П'ятниці:
Рік чол. жін. всього
- 1730 420 375 795
- 1750 565 518 1083
- 1770 789 820 1609
- 1790 879 902 1781
Перша церква на Климівці – Святої Параскеви П'ятниці - була збудована ще в 1675 році. У другій половині XIX ст. в Климівці неподалік поставили новий храм, а стару церкву розібрали і продали в село Кальченки. Кам'яний храм будували майстри з Харкова. 28 липня 1868 року новозбудовану церкву освятили. На табличці, яка була вмурована в стіну нового храму, було зокрема вибито:
«Во имя Отца и Сына и Святого Духа основалась сия церковь в честь и память Успения Божией Матери при державе благочестивейшего самодержавнейшего Великого Государя нашего императора Александра Николаевича при святительстве же высокопреосвященнейшего архиепископа Макария Харьковского и Ахтырского и епископа Германа Сумского викария Харьковского, местным благочинным иереем Петром Данилевским, при священниках Симеоне Томашевском, Гаврииле Трипольском, церковном старосте государственном крестьянином Никифоре Кальченке...».
На початку XX ст. довгий час настоятелем Успенської церкви був Петро Єварницький, священиками Покровської церкви були Митрофан Балановський, Василь Пономарьов, Михайло Котляревський.
Ворожбянська Покровська церква розташована біля трикутного в плані майдану, від якого розходяться три вулиці: Семеринівка, Крамарівка та Мечак. Про її архітектурну форму та облаштування говориться в книзі Віктора Вечерського «Пам'ятки архітектури і містобудування Лівобережної України» (Київ, 2005 р.):
Первісно вона була тридільною, одноверхою, симетричною за структурою, з чотиригранною навою та півкруглими в плані вівтарем і бабинцем. Церкву неодноразово перебудовували, змінювали форми завершень, так що про її первісний архітектурний устрій достовірних відомостей бракує. Скоріше всього храм вінчала одна баня зі світловим восьмериком на центральному четверику, з ярусним верхом барокового типу. Вівтар і бабинець мали стіжкові дахи з глухими ліхтариками та маківками.
Тридільний храм будувався за образом Ноєвого ковчега. Це означало, що Церква веде нас по морю життя до Царства Небесного. У 1878 році церкву розширили прибудовою південного й північного притворів, які своїми формами повторювали вівтар і бабинець. Під час перебудови у стінах четверика прорубали дві широкі арки, чим послабили конструкцію і тому були проведені деякі зміни в архітектурному устрою храму. У1939 році церква була частково зруйнована, внаслідок чого втрачені своєрідні вінчання гілок архітектурного хреста, які мали стіжкові дахи з декоративними верхами, що створювало загальне враження п'ятиверхості. Нині ці частини мають низькі скатні покриття.
За словами Вечерського, Покровська церква належить до поширеного на Слобожанщині типу хрещатих центричних п'ятидільних храмів, характерною ознакою якої є її всефасадність, тобто рівноцінність в художньому відношенні всіх фасадів з розрахунком на коловий огляд. На відміну від інших церков, ворожбянська церква має тяжкі, приземисті форми. Всі приміщення поєднані широкими півциркульними арками. В інтер'єрі на стінах під шаром побілки залишились фрагменти масляних розписів. На закінчення Вечерський подає такі відомості:
Церква збудована з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні і всередині потинькована й побілена.
Цегляні підмурки заглиблені на 2 м. Підлога з дощок, дахи по дерев'яних кроквах укриті покрівельною сталлю.
На церковному подвір'ї з західного боку від храму міститься дзвіниця. Її збудував у 1818 році священик Мартиновський (чи не з роду Мартиненків?) з парафіянами. Вона мала циліндричну двоярусну форму. В першому ярусі були розташовані двоколонні портики, а на обох ярусах - аркові отвори. Дзвіницю вінчала восьмигранна сферична баня з високим шпилем. Після руйнації у 1939 році від дзвіниці зберігся тільки перший ярус. На початку 90-х років вона була відбудована.
Неподалік, на південний захід від церкви, розташована одноповерхова цегляна будівля волосного правління, збудована на початку XX ст. Будинок виконаний у спрощених формах пізнього цегляного стилю з характерними фільончастими пілястрами, підвіконними нішами та зубчастими карнизами. Ця будівля відзначається гарними пропорціями та високими композиційними якостями.
Покровська церква є унікальною пам'яткою народного мурованого зодчества на Слобожанщині. Комплекс споруд церкви, дзвіниці та волосного правління включено до Зводу пам'яток історії та культури України і поставлено на державний облік як пам'ятку архітектури й містобудування місцевого значення.
Сто років тому відомий дослідник української архітектури Стефан Таранушенко фотографував архітектурні пам'ятки Слобожанщини. Більшість його фотографій раніше ніколи не публікувались. У 2011 році вийшов унікальний альбом фотографій Таранушенка «Пам'ятки архітектури Слобідської України». В ньому подаються і дві фотографії ворожбянської Покровської церкви початку XX ст. На них зображено п'ятикупольний храм із монументальною дзвіницею на передньому плані. Через дзвіницю був вхід до церковного двору, огородженого красивою мурованою огорожею.
В тридцятих роках більшовики розпочали варварську кампанію нищення церков та репресій над священиками. У Ворожбі першим під молох червоного терору потрапив священик Покровської церкви Авксентій Герус. У серпні 1930 року його заарештовують, але через місяць відпускають. У 1938 році його заарештовують вдруге і через рік засуджують до п'яти років позбавлення волі (за ст. 54-10 КК УРСР «пропаганда або агітація, яка полягає в заклику до повалення радянської влади»). Священика Петра Єварницького, заарештовують у 1936 році і в 1939 році засуджують до восьми років каторжних робіт (по тій самій статті). Герус був реабілітований в 1991 році, а Єварницький - у 1993 році.
За розповідями старожилів, навесні 1939 року голова сільради дав завдання комсомольцям на Великдень добряче насмітити в церкві, що й було зроблено під час нічного богослужіння. Вранці санітарна комісія склала акт про антисанітарний стан церкви, до нього долучили ще й тріщину між основним корпусом і прибудовою. Доля Покровської церкви була вирішена - її закрили. Через декілька днів на автомобіль повантажили всі дев'ять дзвонів, знятих із дзвіниці, і відвезли в Суми.
Церкву було вирішено перебудувати під клуб, але волею випадку вона залишилась цілою: голова колгоспу ім. Петровського Микола Бабак запропонував використати її як склад для зерна, бо якраз перед цим хтось спалив колгоспну клуню, а саме наближалися жнива. Голова сільради дав згоду, і церква була засипана зерном. Наступного року була розібрана верхня частина дзвіниці і цегляна огорожа церкви. Цегла пішла на будівництво лазні побіля місця, де Дібровка впадає у Ворожбу (теперішнє приміщення пожежної команди).
Успенська церква в Климівці була закрита ще раніше від Покровської. У 1936-1937 роках з наказу голови сільради церква була на дві третини зруйнована. Останні п'ятнадцять років вона то закривалася, то відкривалася - йшла нерівна боротьба між людьми та владою.
Влада таки перемогла, і доведену до розрухи церкву закрили. Пізніше поставили дах і використовували її як клуб.
Через два роки, восени 1941 року, німецька окупаційна влада дала дозвіл на проведення богослужіння в Покровській церкві. За ініціативою дяка Івана Мартиновського парафіяни відремонтували будівлю і в короткий термін облаштували її. На початку 1942 року діяльність церкви була відновлена. Мартиновського у 1945 році засудили до десяти років ув'язнення (все по тій же статті 54-10). В дев'яностих роках він був реабілітований. В повоєнні роки служба в храмі була поновлена. Та в кінці п'ятдесятих знову надійшов наказ розібрати церкву, і знову аргументом служила тріщина в стіні. Це питання винесли на правління колгоспу (головою якого був все той же Микола Бабак). Люди вперлись: «Ми її не будували, ми і валити її не будемо! Закрийте церкву і нехай стоїть». Декілька віруючих зробили всередині храму ремонт - поштукатурили стіни, за що їм добряче попало від влади. Одна з тих жінок, Ганна Василівна Киреєва, і сьогодні це згадує зі сльозами. Всі її кривдники вже померли, а вона і досі для парафіян служить за взірець мужності і твердої віри. Періодично приїжджали священики, служили службу. Ольга Іванівна Бабак (дружина голови колгоспу), керівник колгоспного хору, ставала на клірос і керувала церковним хором. На той час це був справжній героїзм!
У занедбаному вигляді, не маючи постійного настоятеля, церква простояла довгі роки, і тільки у вісімдесятих роках Покровський храм був відновлений: було проведено ремонт, поставлено новий купол та огорожу. На початку дев'яностих років на старому фундаменті була збудована й дзвіниця. Все це відбулося завдяки невтомній діяльності настоятеля Покровської церкви отця Ярослава Затварського. При дослідженні території прилеглої до храму були виявлені давні козацькі поховання. В пам'ять про козаків - засновників слободи - біля храму було закладено невеликий парк з 370 ялин. Всі ялини (а їх нараховується шістнадцять видів!) були вирощені отцем Ярославом з насіння, отриманого з різних країн світу. Зараз побіля церкви ростуть поруч із українською смерекою канадські, європейські, сибірські, каліфорнійські та ін ші ялини.
Розповідає отець Ярослав:
Коли я приїхав у Ворожбу в 1980 році, храм був у дуже занедбаному вигляді: ні підлоги, ні дверей, ні вікон. Все довелося робити заново. Купола не було - церква була як дзвіниця. Зробили і купол.
При радянській владі приход дуже великий був - тоді до церкви ходили люди віруючі, старе покоління. Зараз ми самі винуваті - не підготували собі заміну, не навернули молодих до віри. Сьогодні в церкву люди ходять істинно віруючі: не як в музей, а щоб помолитись Богу. Діє й воскресна школа, кожну неділю до неї постійно ходять 30-35 чоловік.
Наш храм носить ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, яку козаки вважали своєю заступницею. На козацьких хоругвах завжди було зображено Пресвяту Матір Божу Покрову. В день свята Покрови, яке відзначають 14 жовтня, у ворожбянському храмі престол. Під час служби ми складаємо молитви Святій Матері Божій Покрові та проводимо молебень за загиблими воїнами-козаками.
З книги Бориса Іченця «На перехресті доріг. Нариси з історії Ворожби» (2013 р.)
