"Послабити біль є праця божественна". Гіппократ.
Кожен розуміє, наскільки безцінне людське життя. Є ситуації, коли ми можемо вплинути на стан здоров'я. У цьому нам допомагають лікарі. Коли терапевтичні методи неефективні, застосовується метод оперативного втручання. І тут велике значення має не тільки висока кваліфікація хірурга, а й анестезіолога.
Анестезіолог – це лікар, який відповідає за знеболюючий процес у пацієнта під час хірургічного втручання. Сам термін «анестезія» означає «без почуттів», тобто звільнення хворого від болю.
Як працюють лікарі, які обрали цей фах, – наша розмова з лікарем-анестезіологом Білопільської міської лікарні Валерієм Алексенком. Але ще кілька слів - про те, що ж робить лікар-анестезіолог.
Анестезіолог - це, передусім, лікар, який відповідає за підготовку пацієнта до знеболення, сам процес знеболювання і реабілітаційний період. Завдання фахівця полягає в попередньому вивченні історії хворого. Особистий огляд і бесіди з метою виявлення випадків хронічних захворювань і алергії - обов’язкові. За необхідності анестезіолог пропонує пройти тести на чутливість. Сам тест передбачає введення малої дози знеболювальної речовини для спостереження за реакцією пацієнта. Цей комплекс попередньої підготовки проводиться з однією метою: за можливості виключити ускладнення під час операційного втручання.
Далі йде сам процес знеболювання (місцевий і загальний). Найпростішим прийнято вважати місцеву анестезію. Її часто проводить не фахівець, а лікуючий лікар, наприклад, стоматолог, хірург.
Більш складна анестезія - загальна - передбачає повне відключення чутливості. Зазвичай вона проводиться перед хірургічним втручанням. Лікар-анестезіолог вводить лікарські препарати, підключає хворого до апарату штучного дихання. Під час операції анестезіолог контролює стан пацієнта і всі показники: пульс, температуру тіла, тиск, частоту серцебиття. Особливої відповідальності вимагає післяопераційний період, коли до пацієнта поступово повертаються свідомість і чутливість.
Ця професія - дуже відповідальна, потребує витримки, комунікабельності, підвищеної уваги і вміння швидко реагувати на стресові ситуації, бажання постійно вчитися і освоювати нові досягнення.
Зустріч з Валерієм Євгеновичем переносили кілька разів, бо кожен день у лікаря «розписаний» по годинах. А після відновлення лікування хворих на ковід у Білопільській лікарні час спресувався ще щільніше.
- Валерію Євгеновичу, чому саме «анестезіолог»?
- Абсолютно випадково. За основним фахом я - лікар-педіатр. Працював кілька років за спеціальністю, яку отримав у Харківському медінституті, в місті Рубіжному на Луганщині. Потім мене призвали в армію, і я сім років служив на Далекому Сході військовим лікарем.
Приїхав у Білопілля, зустрів колишнього завідувача хірургічного відділення районної лікарні, нині покійного Тараса Сильвестровича Бабія. Він запропонував: «Іди працювати до нас, якраз місце є. Перевчися на анестезіолога - і працюватимемо разом». Зізнаюсь: мав інші плани, не збирався залишатися в місті. Але все сталось, як сталось... І ось уже двадцять шостий рік, як я - у Білопільській лікарні. Починав працювати з Сергієм Кошелем, Тетяною Геренко.
- Чи погоджуєтеся з тим, що анестезіологія разом із трансплантологією та косметологією розвиваються найбільше в сучасній медицині?
- Не знаю як інші галузі, але наша – так. Чи не щодня з’являються нові відкриття та удосконалення технологій. Але від винаходу до втілення в життя іноді проходить багато часу. Втім, лікар повинен завжди слідкувати за новинками, постійно вдосконалюватися, розвиватися. Не менш важливо мати і матеріальне забезпечення всіх нових ідей. До речі, хочу сказати, що в нашій лікарні адміністрація з розумінням ставиться до запитів лікарів і завжди йде назустріч, якщо ми пропонуємо ті чи інші нововведення.
- Але ж людський фактор ніхто не скасовував?
- І не скасує ніколи й ніхто. Спілкування з хворим, його рідними – це велике психологічне навантаження на лікаря. Зверну увагу і на той факт, що моя посада правильно називається «Лікар реаніматолог-анестезіолог». І реанімаційні заходи, точніше - підтримка і відновлення життєво важливих функцій організму під час загрозливих для життя захворювань, займають половину часу.
Реанімація (інтенсивна терапія) - це остання можливість врятувати життя людини. Тут не буває дрібниць. Працює вся бригада, і результат залежить від злагодженої роботи всіх ланок: від медсестри - до інших колег: хірурга, невропатолога, ортопеда, гінеколога, інфекціоніста. Особливо хочу згадати медичних сестер, з якими зараз працюю: три Ганни - Ольховик, Кузнецова та Євтушенко і Лілія Сердюк. Наявність у лікарні, так би мовити, «комплекту» анестезіологів-реаніматологів дозволяє відкривати такі необхідні пакети лікування різних патологій. У будь-яку пору доби завжди чергують анестезіологи, мої колеги - Руслан Вільніков, Наталія Мартиненко та Андрій Засєка.
Мій принцип – завжди знаходити спільну мову з людиною (хоч би який стан у неї був), аргументи, які переконають її у правильності рішення лікаря. Якщо пацієнт не підтримує лікаря, якщо вони не розуміють одне одного, то й лікування буде не таким успішним, як хотілося б. Кожен лікар завжди переживає стан хвороби разом із пацієнтом. Ніякі роки роботи не зменшують гіркоту відчуття, якщо стається непоправне. Ми відчуваємо на собі всі емоції хворих і їхніх родичів.
- Якщо вже говоримо про ризики та виклики, то і в лікарів вони - не менші, особливо зараз, під час пандемії. Мені відомо, що Ви також інфікувалися ковідом.
- Так. Торік восени був величезний потік хворих, тож мені доводилося багато працювати. І, звичайно, достатньо близький контакт із хворими, хоч би як захищався, дався взнаки. Захворів сам й інфікував маму. Лікувалися обоє в одній палаті. Важко хворіли, особливо мама в її віці. У анестезіологів - найбільший ризик інфікуватись, і не лише ковідом, бо, повторюю, у нас - найближчий контакт із хворим.
- Які, на Вашу думку, сьогодні найбільші проблеми, котрі Ви відчуваєте, в нашій медицині?
- Це комплекс питань. Серед них - і гідна заробітна плата лікарів, і кадрове забезпечення, і ставлення наших людей до свого здоров’я. Більшість ігнорує найголовніші правила здорового життя, не слідкує за станом здоров’я, знаходить тисячі причин, аби не робити щодня елементарні й потрібні кроки для збереження свого життя. А вже у критичниму стані звертаються до лікаря і чекають від нього дива. Дива не буває. Повірте: життя людині дається один раз, і лише від кожного з нас залежить, на скільки продовжимо ми його чи скоротимо і ускладнимо майбутнє собі й своїм рідним.
- Якби не анестезіологія, яку б сферу діяльності обрали?
- Зараз вивчаю герантологію: науку, що досліджує процес старіння людини та дієві методи продовження оптимізованого довголіття. Її складовими частинами є геріатрія - вчення про хвороби, пов'язані з інволюційними змінами, а також особливості лікування та профілактики захворювань у літньому і старечому віці; герогігієна, яка вивчає питання загальної та спеціальної гігієни людей старших вікових груп; геронтопсихологія - психоповедінкові особливості людей похилого та старого віку. Роблю багато відкриттів як для себе, так і для тих, хто хоче мене чути і розуміти.
- А як відпочивають анестезіологи?
- У мене - чіткий графік. Кожна година «розписана», бо багато треба встигати: це і саморозвиток, і домашні справи. Люблю поспілкуватися з друзями. Але основну частину життя все-таки забирає робота.
- Ваші побажання читачам.
- Якомога довше не потрапляти в лікарню, берегти своє здоров’я, пам’ятати, що людина сама може допомогти собі, якщо цього захоче. Здоров’я всім і довгих щасливих років життя.
Довідково:
Перші відомості про знеболювання під час операцій, болісних лікувальних маніпуляцій (за допомогою вина, кореня мандрагори, опію, індійських конопель та дурману) виявлено в «Папірусі Еберса» (3-2 тис. років до н. е.). Пізніше ці засоби стали використовувати в Єгипті, Китаї, Греції, Римі. Гіппократ (459-377 p. до н. е.) зазначав, що «послабити біль є праця божественна».
В Ассирії під час проведення короткочасних операцій хворим стискали судини шиї, що викликало непритомність (непритомний стан). Багато із цих засобів застосовували і у Київській Русі. Спроби досягти знеболювання на певних ділянках тіла також здійснювалися ще у стародавні часи. Спочатку з цією метою перетискували судини кінцівки, пізніше почали використовувати холод. Про ці методи згадував Абу-Алі Ібн Сіна (980—1037). Перелічені методи знеболювання були малоефективні чи небезпечні для життя хворого.
У XIX ст. відкриттям наркотичних властивостей низки хімічних препаратів розпочалася нова ера в розвитку знеболювання. У 1200 p. P.Люлліус винайшов ефір. Уперше в клініці застосував його В.Лонг. У січні 1842 p. він під наркозом ефіром екстрагував у хворої зуб, а у березні видалив пухлину, що локалізувалася в ділянці потилиці. Проте вийшла друком ця публікація тільки у 1852 p. Через це піонером наркозу ефіром вважають Г.Мортона, який у жовтні 1846 p. привселюдно застосував наркоз ефіром (за допомогою сконструйованого апарата) під час видалення зуба. Звістка про успішне застосування ефіру облетіла увесь світ. Уже в лютому 1847 р. у Росії застосували його Ф.Іноземцев, М.Пирогов, Г.Ванцетгі, В.Караваєв.
Майже одночасно було відкрито дію закису азоту (звеселяючого газу). У грудні 1844 p. зубний лікар Г. Уелс випробував його дію на собі під час видалення хворого зуба.
У листопаді 1847 p. гінеколог Джеймс Сімпсон повідомив про успішне застосування для знеболювання хлороформу. Через 20 діб його використав M.Пирогов у першому військово-сухопутному шпиталі в Петербурзі. Однак велика частота ускладнень та висока летальність у разі використання хлороформу змусили в подальшому відмовитися від нього. А далі анестезіологія почала розвиватися досить стрімко.
