День працівників сільського господарства – це наймасовіше свято для всіх нас. Погодьтеся, кожен із нас працює на землі: якщо обробляє не сотні гектарів, то хоча б клумбу біля будинку. І всі ми, без винятку, є споживачами сільгосппродукції.
День хлібороба – це свято, яке повинно було б об’єднати все суспільство у словах подяки тим, хто цей хліб вирощує. Колись так і було. Аграрії Білопільщини збиралися на своє професійне свято, їм дякувало керівництво району, відзначало найкращих, вітали місцеві артисти. Та й далі запрошували на застілля, і вже в неформальній обстановці ми спілкувалися, десь сперечались, але в цілому відпочивали та раділи зустрічі одне з одним.
Все це - в минулому. Сьогодні змінилися і формат відзначення цього свята, і самі підходи до сільгоспвиробництва. Все менше і менше залишилося на Білопільщині місцевих виробників, тих, хто тут живе, працює, хто сплачує сюди податки.
Озираюсь і розумію, що фактично зараз - майже один із тих, хто може порівняти часи минулі й сьогодення, хто залишився вірний землі і своєму краю.
Хочу згадати тих, із ким починав працювати, хто довгі роки був наставником, другом. Це - люди, які підняли аграрну галузь із примітивного сільгоспобробітку до справді індустріальної галузі в районі.
Герої Соціалістичної Праці, мудрі й сильні керівники господарств Іван Мусієнко, Іван Черненко, Володимир Колесник, Валентин Дунь, Олексій Кирноз. Їх знали, на них рівнялися, з них брали приклад. Потрапити працювати до них у господарства було почесно і відповідально.
Не можна не згадати вже моїх фактично ровесників і друзів Віктора Глазуна, Володимира Тимченка, Михайла Паська, Віктора Кривошея, Михайла Шпака, Олексія Іщенка, Івана Ткаченка, Бориса Семишкура, які вже пішли з життя.
Не менше зробили для відродження і побудови не лише колгоспів, а й населених пунктів Володимир Голінський, Олексій Шкурат, Микола Костюченко, Михайло Міщенко, Іван Донченко, Марія Кривошей, Юрій Нефедов, Володимир Кириленко, Григорій Поляков, Іван Місюра, Микола Любас, Микола Лісовенко, Григорій Москаленко.
Зараз для когось ці імена - маловідомі, але жителі сіл до цього часу користуються газо- та водогонами, побудованими за підтримки цих керівників, їздять дорогами, які залишилися з того часу, ходять у школи, відкриті тоді…
Але не лише дорогами, тваринницькими комплексами, житлом для молодих сімей, амбулаторіями запам’яталися ці люди. Головне - це їхнє ставлення до роботи, до землі. Всі жили тут, щодня спілкувалися з людьми. У більшості разом із ними залишалися жити і працювати їхні діти.
Це була ціла епоха і з неї вийшло багато нинішніх аграріїв, місцевих фермерів, керівників нинішніх сільгосппідприємств. От тільки не всі зберегли те ставлення до землі, до людей, до території, де проживають. Більшість землі обробляють величезні підприємства, які зареєстровані десь далеко, і наша земля для них – це невеликий підрозділ у складі величезного холдингу, засіб заробітку. Небагато залишилося в районі тих, хто тут живе і працює. І зовсім мало тих, хто і надалі збирається тут жити, хто не просто «збирає паї», щоб заробити грошей, а хоче залишити після себе і добру пам’ять, і певні здобутки.
У переддень свята звертаюся до всіх колег-аграріїв з висоти свого 40-річного досвіду роботи на землі: якщо ми всі не об’єднаємось і не зупинимо безконтрольне «розтягування» всього місцевого ресурсу, то гріш нам ціна. По одному нас швидко і впевнено «переламають» і знищать ті, у кого - більше влади, грошей, впливу. Лише спільно ми можемо відстояти інтереси Білопільщини, підтримати в цьому владу, сприяти тому, щоб з нами рахувались і поважали.
Місцевих аграріїв, які живуть на Білопільщині і працюють на землі, залишилося небагато. Тож голос і вплив кожного - особливо цінний.
Я вітаю вас усіх зі святом. Бажаю мудрості, виваженості в ухваленні рішень, розвитку вашим підприємствам, а всім нам – зберегти ті місцеві ресурси, які ще залишились, і примножити їх для блага наших людей.
І.ХУДІН, керівник ФГ «Князівське».
