Торік саме в переддень Різдва я відвідала село Ободи. Про це ми писали на нашому сайті 8 січня 2021 року та в газеті «Білопільщина» від 16 січня 2021 року. Минув рік. Що змінилося в житті цього села, чи відреагувала влада на звернення громадян, які проблеми вдалося вирішити, а які ще залишилися?
Про все попорядку...
Дорога
Від Білопілля до Ободів - трохи більше 30 кілометрів. Місяць тому до села відмовились їздити маршрутки як із Сум, так і з Білопілля. У водіїв увірвався терпець через жахливий стан дороги та зменшення кількості пасажирів, а отже самоокупності рейсів.
Білопільська міська рада обіцяла ще торік відремонтувати дорогу до Ободів, адже проблема - не лише з пасажирськими перевезеннями: щодня шкільний автобус возить дітей з Ободів до Павлівки. Тож місяць тому, за словами міського голови Юрія Зарка, почалися роботи на найбільш пошкодженій ділянці дороги.
Поїхали – побачили.
Дорога - не найкраща, але найбільш пошкоджені - ділянки до Павлівки і в самому селі.
До в’їзду в Павлівку жодного сліду піску ми не бачили, але дорога розчищена. Слизька, бо нічні морози скували дорогу льодом.
У Павлівці дорога місцями рівна, місцями – ями.
Найбільш пошкоджена ділянка - на виїзді з Павлівки перед селом Катеринівка – відремонтована.
Ям, у які ми потрапляли торік, немає. Інша ділянка, вже безпосередньо перед селом, підсипана щебенем і великих ям немає.
Дорога на підйомі в Ободи почищена і посипана піском. Чого не скажеш про неї у самому селі: посипаний лише центр. Кілька вулиць – Шевченка, Кооперативна, Травнева - суцільний лід.
Тож відновлення автобусного сполучення – цілком зрозуміло. Скажу від себе: якби всі дороги на Білопільщині були такі, як до Ободів, то питань було б набагато менше.
Базар
Приїхали ми в село в четвер, у базарний день, коли сюди приїжджають машини з різним крамом: продуктами, промисловими товарами.
Продавчиня добре знає своїх покупців. Часто привозять на замовлення, іноді відпускають товар у борг. У селі є один стаціонарний магазин, який на Різдво не працював.
На місцевому базарі люди не лише скуповувались, а й спілкувались. І головна тема обговорення – закриття поштового відділення та невчасна доставка кореспонденцій і пенсій.
Аби переконати жителів Ободів, що наша газета виходить вчасно, довелося взяти кілька примірників від 1 січня, бо 5 січня передплатники не отримали ЖОДНОГО примірника. І не отримають аж до 14 січня. Про це сказала поки що листоноша Люба, яку зустріла на цьому ж базарі.
Любов Миколаївна пояснила, що доробляє останні дні, бо з першого лютого відділення закривають, листоношу скорочують.
Вже і зараз поштова машина приїздить у село лише раз на тиждень. Після закриття відділення всі, хто хоче отримати пенсію, газети, оплатити квитанції за комуналку, будуть ганятися за машиною, яка годину–дві постоїть у селі. В машині приїде водій і листоноша, яка уявлення не має ні про населення, ні про назви вулиць.
Біля машини з продуктами почався такий собі мітинг: до мене звертались обурені жителі села з питаннями:
- Як прожити до 14 січня, якщо пенсію ми отримуємо 5 числа? Ми прораховуємо витрати на кожен день, а тут майже 10 днів треба за щось жити...
- Як нам оплатити за електрику? Вже йде заборгованість і можуть через це забрати субсидію...
- Навіщо нам газета через три тижні після виходу?
- Як отримуватиме пенсію моя мама, яка мешкає на краю села і бігати за машиною не може, аби отримати гроші?
- Де ж тепер працюватиме наша листоноша Люба і що буде з приміщенням пошти?
На ці питання я відповіді не маю. Менеджери Укрпошти теж не пояснюють, як же вийти з цієї ситуації. «У нас такий графік». Це звучить як мантра.
Сільська рада, тобто старостат
На роботі в приміщенні сільської ради, так по-старому називають сільчани головне адмінприміщення села,
на роботі я застала старосту і працівника ЦНАПУ Олену Мінакову.
Їх залишилося в цьому приміщенні двоє.
- Поки двоє, - говорить ще староста Віктор Василега.
- Ми чекаємо ще однієї реформи – укрупнення старостатів. Ободівський не збережеться в жодному разі, бо маємо менше, ніж пів тисячі жителів. Не лише скорочення старостату додають людям клопоту. Закриття пошти не дозволяє місцевим жителям навіть скласти заповіт, отримати доручення, посвідчити підпис, виконати будь-яку нотаріальну дію, за яку передбачена оплата.
Приміром, за оформлення заповіту чи доручення на ту ж саму земельну ділянку треба сплатити державне мито у розмірі 82 копійок. І вводити в систему документообігу реєстраційний номер вже з номером квитанції. У селі сплатити таке мито можна лише на пошті. Пошта закрита. Ну ще можна з’їздити у Білопілля, сплатити там 82 копійки і повернутись. Це якщо в цей день курсує рейсовий автобус. Можна ще замовити цю послугу у нотаріуса в тому ж Білопіллі за 200 гривень. І от тепер скажіть, що робити тим людям похилого віку, яким треба оформити такі важливі документи, але виїхати з села для цього вони не в змозі?
Раніше ми знали, що пошта працює хоча б двічі на тиждень: в середу і п’ятницю. Люди приходили, оформлювали квитанції і ми робили тут заповіти, доручення тощо. Як бути тепер? Ганятись за машиною раз на тиждень? Наймати авто за 300 гривень, аби заплатити в місті мито 82 копійки? Я вже мовчу про невчасні пенсії, сплату комуналки тощо.
- А що залишилося в селі? - запитала я у Віктора Євгеновича.
- Клуб, бібліотека, ФАП, магазин і дві людини в старостаті. Все. Більше нічого.
- Що вдалося вирішити в цьому році?
- Маємо якісний інтернет, проводити який закінчили якраз перед Новим роком. І хоч зі зв’язком - ще не дуже, працює лише Київстар, і то не всюди, але інтернет тепер аж літає. Це значно спростило нам документообіг, та й зв'язок зі світом - теж.
А ще зробили дорогу. Хоч частково, але вже ж не ті ями, через які відмовлялись їздити маршрутки. Чимало зроблено з благоустрою. Великі території вдається власними силами впорядкувати, косити бур’яни, спилювати сухі дерева. Самі заготовили фактично потребу в дровах для опалення сільської ради та клубу. Газу в селі немає.
Приємно, що працює водогін на всіх вулицях. Зараз чекаємо оформлення комунального підприємства.
Сільський клуб і бібліотека
Тут, незважаючи на переддень Різдва, життя кипіло. Тільки-но закінчився ранок для дітей, і бібліотекарка Світлана Леоненко, завідувачка Будинку культури Кісільова Оксана, прибиральниця Любов Кириченко та аматорка сцени Любов Мірошніченко прибирали залу, де діти танцювали та веселились. У клубі є інтернет, і можна вести стрім, що я з задоволенням і зробила.
Подивитись його можна у нашій групі Facebook.
У закладі - затишно, чисто, а головне – тепло!
- Ми стараємось, як можемо, щоб сюди частіше приходили люди: від малого – до старого. А куди ще у наших Ободах можна сходити? Плануємо всі свята й урочисті дати, проводимо заходи, аби було цікаво, – говорить Оксана Кісільова.
- Дякуємо, що місцеві підприємці допомагають то цукерки придбати, то інші подарунки дітям. Та й самодіяльність наша працює: у вільну хвилину приходять учасники ансамблю «Калинонька» поспівати, відпочити від домашніх справ.
У клубі оформили фотозони з підручних матеріалів. Однією скористалась і я.
На вулиці вже вечоріло, короткий грудневий день добігав кінця. Люди поспішали додому, бо - кутя, родичі, колядники…
А ми повертались у Білопілля і по черзі слухали радіо: то українську хвилю, то московську. На українській частоті співали різдвяні колядки, вітали зі святом.
На московській - повідомляли про затори на Пречестенці та розповідали про Сочєльнік. Грало їхнє радіо аж до самого Білопілля. Очевидно, з’явилася нова хвиля, яка потужно промиває мізки українцям. Втім, у кожного завжди є вибір, що слухати і як реагувати на почуте.
Ось такі наші враження від поїздки у найвіддаленіше село Білопільської громади на українському кордоні.
