Місцеві фермери працюють і переконані, що продовольча безпека не менш важлива для країни, ніж військова. Білопілля.City аграрії розповіли про посів в умовах війни, ціни на паливо, допомога армії та сім'ям робітників, збереження робочих місць і посівний запас, тваринництво.
Які культури і скільки посіяли на Білопільщині
За словами директора департаменту АПК Сумської обласної адміністрації Олександра Маслака, попри найбільшу серед областей України протяжність спільного з росією корону, аграрії області засіяли 93,5% площ. Загалом посівні площі сільськогосподарських культур урожаю 2022 року становлять близько 1130 тис. га.
Більше посіяно соняшнику та сої. Скоротились площі під кукурудзою на зерно. На рівні торішніх показників залишились площі під картоплею та овочами, що разом становлять в межах 66 тис. га.
Проте, збільшилась у рази площа круп’яних культур. Під гречкою вони становлять – 10,2 тис. га, під просом - 2,7 тис. га. Озимі культури урожаю 2022 року посіяні на площі 177,5 тис. га, у тому числі пшениці – 168 тис. га. Інші – жито, ячмінь та ріпак.
Площа до збирання ранніх сільськогосподарських культур становить 273,6 тис. гектарів, в тому числі озимий ріпак 28,6 тис. га, що на рівні минулого року.
Як вплинула війна на роботу аграріїв Білопільщини
Григорій Поляков
Заслужений працівник сільського господарства, керівник ППф «Агрхімпромцентр»
– Наше господарство працює на Білопільщині понад 20 років. Починали з «нуля» і стали одним з найуспішніших підприємств області. Це не моя оцінка, а порівняння з іншими господарствами. Ще більше мали планів… Як кажуть: «Не судилось».
Після 24 лютого всі ми живемо в іншій реальності. Сьогодні ситуація на ринку продовольства, в агарній сфері не менш критична і загрозлива для майбутнього України ніж на фронті.
Продовольча безпека – це одна з головних безпекових складових. І завдання всіх аграріїв сьогодні, говорячи воєнною термінологією, втримати цей фронт. А тут, я вам скажу, втрати можуть бути великі.
Сьогодні на «аграрному фронті» є і перемоги, і поразки. Тож всю нашу діяльність треба переформатувати. Вже з перших весняних днів ми переформатували наші площі під посіви. Ми розуміємо, що зараз треба максимально виробляти ту продукцію, яку можна переробити тут, на місці. Експорт закритий. Ми фактично не вивозимо збіжжя. Але і продати його зараз дуже важко. Через подорожчання газу не зможемо довго зберігати на елеваторах ту ж кукурудзу. Тож передовсім посіяли культури, які переробимо на місці. Це соняшник, пшениця, соя і 400 гектарів гречки. Це для нас найбільша кількість посівів цієї культури.
Засіяли всі підготовлені площі. Підживили. Провели інші роботи. Маємо непогані сподіванки на врожай. Але… Сьогодні ще більші виклики перед аграріями, бо найбільше завдання – зібрати вирощене і реалізувати його.
Григорій Поляков на полі з гречкою
Ми з моїми колегами, членами Аграрної Спілки Сумщини ініціювали звернення до керівництва області, в якому криком кричимо: створіть єдиний державний фонд зерна і хоча б виробникам прикордонних територій гарантуйте закупівлю частину врожаю по фіксованій ціні.
Аграрії Сумщини звертаються др керівництва з вимогами
Першочергово, на нашу думку, необхідно розробити механізм закупівлі зерна державою в аграрних товаровиробників, особливо в прикордонній зоні, без посередників зі здійсненням авансової виплати в розмірі середньоринкової ціни, що склалася нині, із подальшою компенсацією вартості цієї продукції за ціною, яка складеться на момент стабілізації цінової політики на вітчизняному ринку. Необхідно запровадити, в першу чергу, через систему державних банків, видачу термінових доступних кредитів під заставу зерна як минулого, так і майбутнього врожаю.
Якщо сільгосппродукцію вивозити зараз проблемно, експортувати майже неможливо, то варто створювати додаткові потужності у тваринництві, переробленні. Будувати мобільні зерносховища. А ще – частину як самої продукції, так і відходів від перероблення можна використовувати як сировину для роботи котелень, перероблювати на біодизель, перепрофілювати місцеві спиртзаводи на виробництво біоетанолу з відповідним узгодженням нормативно-правової бази такої діяльності з Урядом держави.
Впевнений, що держава не залишить аграріїв наодинці зі своїми проблемами, а аграрії, своєю чергою, будуть вирощувати хліб, сприяти розвитку місцевих громад і регіонів та працювати для наближення Перемоги!
Микола Слинько
Заслужений працівник сільського господарства, керівник ФГ «Ярослав-2005»
– Я народився і виріс на Білопільщині, тут моє господарство, діти, онуки. Тож жодної думки про те, щоб залишити свій дім не було. В господарство створене з 40 гектарів вкладена більша частина мого життя. І сьогодні мій власний фронт – це захист людей, які працюють, захист їхніх родин, збереження того, в що роками вкладалось в землю.
В перші дні війни думав не стільки про себе, а про тих людей, які поруч. Перші тижні, коли опинились фактично в оточенні, намагався максимально забезпечити хоча б їжею своїх працівників, жителів села. Організовував доставлення хліба, борошна, інших необхідних речей. Розумів, що всі ми повинні робити для Перемоги все, що в наших силах, а саме - забезпечити країну, область, громаду харчами. А для цього – максимально засіяти поля і зібрати гарний врожай.
Микола Слинько на полі
Ми в господарстві, які всі мої колеги аграрії пережили весною і нестачу палива, і ціну на нього, і всі інші проблеми. Та не це нас найбільше тривожить. Найцінніше – це життя людей, життя моїх колег, які мають вийти в поле і не мають гарантії, що «не прилетить». Дуже переживаю, аби все безпечно зібрати, аби зберегти врожай.
Найбільше турбуюсь про людей. Всіх попереджую, як тільки чуєте свист чи гуркіт – негайно повертайтесь.
Не менш проблем і зі збереженням техніки, а також ціною на збіжжя. Весною ми не торгувались, купували пальне, засоби захисту за цінами втричі вищими, ніж до війни. А ціна на зерно натомість впала вдвічі.
І питання не лише в мені особисто. Це і розрахунки за паї, і податки в бюджет, і утримання працівників, їхніх родин. Власне, це якраз найбільша інвестиція в майбутнє нашого аграрного регіону.
Робота в полі, на фермах – це не лише забезпечення харчами жителів району, області. Це і підтримка сімей, члени яких працюють у нас в господарстві. Людям треба за щось жити, отримувати заробітну плату, годувати родини. Ми працювали всі дні війни, робітники безплатно отримували борошно, цукор, крупи. І зараз теж не залишаємо своїх працівників ні без грошей, ні без їжі. Кожен повинен займатись своєю справою: одні захищати, інші годувати.
Юрій Христій
Директор Білопільського вищого професійного училища
– Наше завдання – підготувати професійні кадри для аграрної галузі. Учні з майстрами виробничого навчання працюють на місцевих полях і там опановують техніку, хоча сільськогосподарські угіддя нашого училища розташовані на кордоні з рф.
Війна внесла свої корективи. 24 лютого я особисто й мої колеги розвозили учнів додому до батьків, бо залишати їх в гуртожитку на кордоні було небезпечно. Зранку я вже проїжджав через російський блок-пост, який стояв на в’їзді в село. Тикнули автоматом у вікно автівки. Пояснив, що везу дитину. Пропустили. І так їздили по всій області. А вже через кілька днів почали думати, як обробляти поля, як допомагати нашим військовим.
Протягом двох тижнів щодня працювали в їдальні – заготовляли м’ясну тушонку. До збору скляної тари долучалися звичайні містяни.
Самі працівники училища сіли за кермо і почали підживлювати озимі посіви. І на початку березня зібрали «перший урожай» – ось такий хвостовик ракети знайшли на полі. З того часу на полі працювали з особливою уважністю.
Чули, як стріляють, як рухається ворожа техніка, бачили дрони, вертольоти. Щоразу, коли механізатор виїжджав у поле, я особисто чекав, поки він повернеться і скаже: «Все в порядку, на базі». Зовсім по-іншому стали сприймати роботу в господарстві після обстрілів 4 і 6 червня, коли ворог зруйнував приміщення училища.
Не хочу говорити про всі заходи безпеки, які ми вживаємо після цих обстрілів, але сподіваюся, що урожай ми збережемо. Знаєте, сьогодні всі ми не лише збираємо вирощене, а й показуємо нашим учням приклад того, що в кожного свій фронт, який треба захищати.
Сьогодні наші випускники на передовій, служать в ЗСУ, у Прикордонній службі, в Нацгвардії. Багато з них уже мають статус учасників АТО. На жаль, серед випускників є загиблі. Нашим здобувачам освіти є з кого брати приклад. Зараз ми як ніколи об’єднались і разом дбаємо про наше господарство, про наше училище, бо це частина України, яку нам треба зберегти та примножити її успіхи. Це і буде наш спільний внесок у Перемогу.
Ось так живуть і працюють аграрії Білопільщини у воєнний час.
