Вся Україна сьогодні захоплюється мужністю та силою військових ЗСУ. Незважаючи на небезпеку та холод, відкинувши страх і втому, вони люто й запекло б’ють ворога, який зазіхнув на нашу країну. Втім, разом із цією лютою ненавистю до окупантів, в їхніх серцях горить теплий вогник любові до рідної землі та братів наших менших…
Скільки разів, гортаючи стрічку Facebook чи Тік Ток, вам доводилося бачити хлопців у пікселі, які годують беззахисних кошенят чи покинутих цуценят? Дають їм прихисток, тепло та їжу, бавляться з ними чи лягають спати, пригорнувши малечу у свої мужні обійми… Й переглядаючи такі кадри знову і знову, розумієш – цю країну не перемогти жодному ворогові! Адже її рятують люди, здатні на великі вчинки заради кожного життя, навіть якщо це життя маленького пухнастого цуценяти.
З героями цього матеріалу познайомилася завдяки ветеринарному лікареві з Білопілля Галині Ткаченко. Телефоном жінка розповіла мені про дивовижні історії порятунку безпритульних тварин. Шанс на життя нашим чотирилапим друзям подарували саме хлопці із ЗСУ, які не лише захищають кордони Білопільщини, а й допомагають місцевим зооволонтерам і рятують тварин.
Вірна подруга - Мала
Григорій – військовослужбовець, який прихистив та вилікував безпритульну собаку.
– Мала (саме так назвали собачку) прибилась до нас на позиції. Худа, голодна, в реп’яхах. Пару днів ми з хлопцями її підгодовували, тож і звикла до нас. А трішки пізніше я побачив, що у неї були проблеми з лапою: кіготь врізався у шкіру, роздираючи її аж до крові. Тож, вирішив звернутися до клініки в Білопіллі. Там не лише полікували їй лапку, а й стерилізували. Зараз із нами так і живе на позиціях. Бігає, грається, справна та щаслива. А яка ревнива! Днями вирішив погладити кошеня, яке теж живе у нас, то Мала розігналася, підбігла ззаду і вдарила мене двома лапами по «п’ятій точці». Мовляв, чого це ти його гладиш, а мені не приділяєш уваги?!
Буває, доводиться від’їжджати у справах машиною. То тікає з території і виглядає мою автівку. Щойно її побачить – біжить назустріч, бо знає, що обов’язково привезу смаколиків: м’ясо чи кісточок. Та й хлопці казали, коли я йду на чергування, Мала теж зникає. І з’являється ніби за телефонним дзвінком, одразу, як повертаюся.
А взагалі у нас на позиціях живності чимало: троє собак і двоє котів. Двох цуценят хлопці знайшли посеред дороги, коли їхали за дровами. Добре, що одному вже знайшли прихисток. Пізніше привезли ще одного собачку. А колись люди підкинули нам кота. Так і живемо. Вдома також маю чотирилапих друзів – двох песиків той-тер’єрів.
Любов до тварин передалася від мами
Олександр зі Львова допомагає місцевим зооволонтерам і наразі шукає прихисток для трьох цуценят.
– Я не займаюся напряму волонтерством, просто так складаються обставини, що не можу залишити пухнастиків напризволяще. Мабуть, любов до тварин передалася від мами, яка свого часу була ветеринаром.
Ще до повномасштабної війни допомагав прилаштовувати чотирилапих «безхатьків» у Львові. Бувало, люди навмисне підкидали, адже знали, що не зможемо їх лишити. Власне так у мене з’явилася кішка Фрея, а потім і інші. Одну собаку нам віддали на перетримку тамтешні дівчата-волонтерки – на 2-3 тижні. Вона була дуже хвора, майже не ходила, не їла. Довго її лікували. Зараз живе у нас уже третій рік. Другу – знайшов на звалищі, при дорозі, разом зі ще двома цуценятами. Двох прилаштували, а третє, хворе, ніхто брати не хотів. Протягом півроку її лікував, дуже до неї звик, тож віддавати стало шкода – залишив собі. От так і з’явився у мене вдома маленький зоопарк: дві собаки і п’ятеро котів, серед яких четверо колишніх «безхатьків» і котик-сфінкс, якого я подарував дружині.
Якось так вийшло, що продовжую цим займатися й на Білопільщині. Наш підрозділ знаходиться тут уже тривалий час. З населеного пункту, поблизу якого ми стоїмо, частина людей виїхала, залишивши своїх чотирилапих, тож, безпритульних тварин стало в рази більше. От і даємо або шукаємо їм прихисток.
В цьому мені допомагає дружина, публікує дописи у Facebook та Instagram, аби знайти пухнастикам нову домівку. Від неї я дізнався про місцевих зооволонтерів та ветлікаря Галину, яка також піклується про безпритульних тварин, лікує, робить безкоштовні операції, проводить стерилізацію… Спільними зусиллями нам вдалося знайти домівки шістьом цуценятам. Адже справи йшли до зими і було б шкода, якщо малеча її не переживе. Тож, їх узяли до себе жителі Білопілля, Ворожби та Перемоги. А потім з’явилося ще троє… Їхня мама зникла невідомо куди і не з’являлася тривалий час, тому вирішив забрати цуценят до себе. Вони були зовсім маленькі, ще сліпі. Годував їх дитячою сумішшю «Малиш», спочатку з піпетки, потім із пляшечки…
А зараз їх треба обов’язково і досить швидко прилаштувати, бо незабаром – ротація і мені доведеться їхати… Куди направлять – не маю уявлення. Тому дуже хочеться, аби вони потрапили до хороших господарів. Тож, якщо хтось вирішить узяти цуценятко – звертайтесь до Галини, залюбки привезу та подарую!
Олександр шукає добрих господарів для чотирилапої малечі
З огляду на те, скільки зараз безпритульних тварин (і не лише на Білопільщині), оптимальний варіант – стерилізація. І надзвичайно круто, що тут є люди, зооволонтери, які займаються цією справою. Та й власники чотирилапих повинні більш відповідально ставитися до своїх улюбленців, елементарно – вчасно їх стерилізувати, щоб потім не довелося викидати їхніх дітлахів. Адже це в інтересах самих людей. На вулицях стане менше агресивних собак, які можуть напасти на велосипедиста, перехожого чи покусати дитину, а значить буде безпечніше. Та й взагалі було б добре, якби Україна в цьому плані перейняла європейську практику, як от, наприклад, у Польщі чи Голландії. Там із цим ситуація трішки краща.
Капсуль прийшов до військових із переламаною лапою
Ігор – разом із побратимами вилікував безпритульного собаку. Зараз прооперований і вдячний Капсуль вірно служить своїм рятівникам.
– До нас на позиції прийшов пес зі зламаною задньою лапою. Кістка стирчала назовні, він дуже сильно скавчав… Дивитися на його страждання було дуже боляче. Тож ми з хлопцями вирішили його врятувати і повезли в Білопілля, де Галина його прооперувала. А за кілька днів, коли стан тварини трохи стабілізувався, другу операцію зробили йому вже в Сумах. Разом із хлопцями зібрали кошти, аби заплатити за операцію та лікування. Пізніше забрали Капсуля з лікарні до себе на позиції. Тепер от маємо такого чотирилапого бойового побратима. Вже обріс шерстю, бігає на всіх чотирьох!
А позавчора у нашому підрозділі з’явився ще один малий пухнастий «боєць»! Знайшов я його, коли їздив у справах, та й забрав із собою. Назвали просто – Собака. Знаєте, є такий серіал «Пес», а в нас от є Собака!
Мені довелося воювати ще задовго до повномасштабної… Та хочу сказати одне. Якщо переді мною стоятиме ворог, я, не вагаючись ні секунди, позбавлю його життя. Але зроблю все від мене залежне, щоб урятувати життя тому ж кошеняті чи пораненому або хворому псу.
І взагалі думаю, якщо хлопці-військові здатні взяти на себе відповідальність за кота, собаку чи іншу живність, так само будуть здатні врятувати життя і своєму побратимові в бою.
Білопільська Мавка стала львів'янкою
Микола знайшов у Білопіллі маленьке кошеня на початку травня цього року. Тепер врятована красуня Мавка чекає на нього вдома, у Львові.
Як переповідає історію рятівника ветлікар Галина Ткаченко, Микола саме йшов на обід, коли почув неподалік дивні звуки – неначе нявчало кошеня. Оглянув територію, але нікого не знайшов. Коли ж повертався тим самим шляхом уже після обіду, знову почув нявчання, десь на гаражі. Підставили з хлопцями драбину, залізли й побачили маленьке кошеня, хворе, знесилене і майже сліпе через хворі очі. Малечу він забрав із собою і приніс до веткабінету. Виявилося, що це дівчинка.
Мавка стала справжньою красунею!
– Ми її пролікували, згодом стерилізували. Так вона і лишилася жити зі своїм рятівником. А тоді Микола на деякий час їздив додому, то відвіз туди і кицю. Тепер Мавка вже доросла – справжня красуня-львів’янка! Разом із новою сім’єю чекає на повернення свого рятівника, - говорить пані Галина і продовжує дивувати не менш цікавою історією про те, як військові врятували яструба з переламаним крилом.
Історія врятованого птаха
– Я навіть імен їхніх не знаю! – розчулено говорить ветлікар. – Хлопці привезли птаха до нас, а потім його на деякий час прихистили у Центрі дитячої та юнацької творчості. Там його лікували, зібрали крило, хоча потрібна була операція... Тож волонтери відвезли птаха аж до Києва, в клініку «Екзовет».
Була велика імовірність, що яструбу доведеться ампутувати крило, та, на щастя, цього не сталося! Його прооперували, вилікували і забрали до одного з київських притулків, власниця якого спеціалізується на екзотичних птахах…
Післямова
Слухаючи історії хлопців та пані Галини, чомусь не вкладалися в голові дві, здавалося б, несумісні речі. Залізна сила волі наших військових, яка допомагає нищити орківську навалу, і безмежна ніжність та співпереживання за долю чотирилапих і крилатих друзів.
І я впевнена: поки серед нас є такі люди, віра в нашу Перемогу і майбутнє країни буде такою ж безмежною, як і їхня любов до братів наших менших.
Вітаємо українських воїнів із Днем Збройних Сил України.
Пишаємося нашими захисниками, які стоять на захисті Білопільщини і всієї країни! Слава Україні!
