На Великдень із російського полону звільнили ще 130 українських військових. Серед них – один житель Ворожби Володимир Крупельницький, який зник іще в лютому і перебував у розшуку, як зниклий без вісти.
- Увечері 15 квітня лягла відпочивати, дивилася фільм, - розповідає дружина Володимира Світлана. – О 22.55 пролунав дзвінок. Спочатку подумала, що телефонує мій брат, бо в такий пізній час мені ніколи ніхто не дзвонить. Глянула в телефон – незнайомий номер. Оскільки Вова перебував у розшуку, то доводилося брати трубку від усіх номерів, бо постійно очікувала про нього хоч якоїсь звістки.
«Алло… Привіт…» - почула в слухавці чоловічий голос.
«Хто це?» - спитала в нього.
«Зая, ти що, мене не впізнала?» - знову промовив він, і тут мене неначе облили водою з відра!!! Це був мій чоловік!
Говорила з ним і не могла зупинити сліз. Розповів, що був у полоні, що їх обміняли і що зараз вони з хлопцями перебувають у Дніпрі, в госпіталі. Та й Вова не стримався, заплакав. Хоча він у мене не зі слабких, має запальну вдачу. Ще коли йшов на війну, говорив мені, мовляв, у полон здаватися не буду. Тож, коли він зник і була вірогідність, що в полоні, дуже боялася, хоч би не став показувати свій характер, хоч би мовчав та в бійку не поліз, щоб його не розстріляли… А ще в голові крутилися його слова: «Раптом що, ти мене не шукай…» Та як я могла не шукати?!
Як розповідає Світлана, після цієї розмови вночі вона майже не спала – настільки її перехоплювали емоції. Хоча, за час його відсутності вона вже звикла до безсоння, особливо у перший місяць, після того, як він зник – спала години по три, коли організм уже сам «вимикався». В голові роїлася купа важких думок, невизначеність і нерозуміння – як бути далі, що робити, де шукати…
- Коли зідзвонились після його звільнення по відеозв’язку, я його не впізнала – сильно схуд, бороду відростив. Побачила й інших звільнених, які були разом із ним – усі бородаті, але в доброму настрої: кивали на камеру, віталися, раділи разом із нами! Цих емоцій просто неможливо передати словами! – говорить Світлана.
Повернення з полонуФото: Скрін з відео 11 канал
Володимира Крупельницького мобілізували в листопаді 2022 року. Певний час був на навчанні. Як говорить дружина, одного разу навіть додому зміг приїхати, на кілька днів. А потім знову повернувся у свою частину.
- Як з’ясувалося, Вова потрапив у полон 8 лютого, після страшного обстрілу під Бахмутом. Відтоді я подавала запити, куди тільки можна, але пошуки не давали жодних результатів.
Після звільнення розповідав мені по телефону, що дуже тяжко було там нашим хлопцям, багато чого довелося витримати та пережити… Одного разу, 20 лютого, напередодні дня народження його мами, він подумки вже попрощався з життям і з усіма рідними. Кількох хлопців розстріляли у всіх на очах. Вони могли бути наступними…
Питала в нього чи був поранений, каже – ні, та чомусь складається враження, що просто не хоче мене засмучувати.
На Великдень до них у госпіталь приходив священик, освятив хлопців, дав їм хрестики… До речі, це свято тепер буде для нас подвійно символічним. Вова народився саме на Великдень, 14 квітня, і напередодні Великодня їх із товаришами звільнили з полону. Ще й жартував, коли подзвонив мені 15-го увечері, мовляв, чому це ти мене не вітаєш із Днем народження?! А в мене було стільки емоцій, що одразу забула привітати!
Розмовляли з ним і на Великдень, жартували з приводу бороди. Казав, набридла йому, то піде збривати.
«Сьогодні свято велике! Не можна бритися», - говорила йому.
«А мені батюшка дозволив!» - сміявся у відповідь. Та все одно того дня не вдалося – машинки не знайшов!
16 квітня всі мені телефонували – родичі, друзі, знайомі, вітали, плакали, писали вітання у соцмережах… Та й йому телефон «обривають», ледве встигає заряджати.
Пишуть мені й зовсім чужі люди, які розшукують своїх рідних, скидають фото, просять, щоб Вова та його товариші на них подивилися, можливо, впізнають когось зі зниклих, які також можуть перебувати в полоні.
Може прозвучить дивно, але я не підтримую тих, хто закликає в соцмережах не брати ворога в полон, мовляв, їх треба одразу знищувати. А на кого ж тоді ми обмінюватимемо своїх полонених?! І, думаю, в цьому плані мене зрозуміють ті українські мами, дружини і всі, чиї рідні перебувають у полоні.
Хочу звернутися до всіх, хто чекає звістки: майте надію в серці, не дивлячись ні на що! Сподівайтеся і вірте. В дива, у наші Збройні сили і в те, що ми обов’язково переможемо!
Довідково:
Як повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, 16 квітня в Україну повернулися з полону 92 військовослужбовця ЗСУ, 20 тероборонців, 11 нацгвардійців, троє прикордонників, по двоє представників Військово-морських сил та Державної спеціальної служби транспорту. Троє звільнених – із Сумської області.
Більшість із визволених воїнів захищали Україну на Бахмутському та Соледарському напрямках, а також на Запоріжжі, Херсонщині, Луганщині.
48 зі 130 звільнених сьогодні Оборонців вважались зниклими безвісти. Частина з урятованих мають поранення, числені контузії та втрачені кінцівки. Також звільнено з полону двох рідних братів, які воювали в районі м. Бахмут. Найстаршому зі звільнених Оборонців вже виповнилося 58 років, наймолодшому – 21 рік.
