Жахіття війни, так чи інакше, торкнулося кожної української родини. Жорстока і нещадна, війна калічить життя та руйнує надії. Через війну хтось був змушений покинути рідну домівку і виїхати в більш безпечне місце, когось війна позбавила їхньої домівки, а хтось і сьогодні залишається на небезпечних територіях, під постійними обстрілами…
Та найстрашніше – коли війна забирає найдорожче – друзів, близьких і найрідніших серцю людей. Вони повертаються додому «на щиті» або не повертаються взагалі, отримуючи статус – «зниклий безвісти» і залишаючи рідним тільки біль, безсонні ночі та безкінечну віру, що жевріє, не дивлячись ні на що…
Серед них – родина нашого захисника, жителя Білопілля Володимира Яцини – справжнього відданого патріота, який став захист Батьківщини, бо вірив у нашу Перемогу.
24 квітня минає рік, відтоді, як уся його родина живе надією побачити свого Героя живим.
- Володя став на захист нашої країни ще у 2015 році, воював у зоні АТО, на Луганщині, - говорить його племінниця Яна Скоп, яка, разом із рідними займалася пошуками свого дядька. – Коли він дізнався, що в нашій країні почалася широкомасштабна війна, одразу ж, за власною ініціативою, повернувся з Польщі, де жив і працював останні три роки, та вступив до лав ЗСУ.
Як розповідає племінниця, будучи в гарячих точках, Володимир неодноразово потрапляв під обстріл, але не здавався і мав велику жагу до нашої перемоги.
- Вова – справжній патріот своєї країни, своєї родини, своєї сім'ї, - продовжує Яна Скоп. – За можливості, він телефонував, коли повертався з бойового завдання. Ми завжди чекали його дзвінка, вночі ставили телефон на повну гучність, аби не пропустити дорогоцінні хвилини, а іноді й секунди спілкування з Володею…
22 квітня 2022 року Володимир вийшов на зв'язок із рідними востаннє. На той час він перебував у Луганській області, в населеному пункті Попасна. 9 травня із його племінницею зв'язалися його побратими і повідомили, що був сильний бій, противник атакував їхні позиції з різних видів зброї, але вони міцно стояли та боронили територію.
- За словами побратимів Володі, 24 квітня, саме на Великдень, був мінометний обстріл, під час якого зник візуальний контакт із Володею, більше його ніхто не бачив, ні вбитим, ні живим.
Минув майже рік, велика вірогідність, що Володя вже не з нами, але маленький відсоток, маленька, тонесенька ниточка надії є, вона не згасне доти, доки не буде доказів. А поки що, вже рік він залишається в наших серцях.
Наша сім'я дуже вдячна всім людям за підтримку, за піклування, низький уклін кожному з вас. А ми і досі чекаємо та віримо, що станеться диво і ми знову обіймемо нашого Героя!
Фото: з архіву родини
Довідково:
Володимир Миколайович Яцина народився 8 серпня 1978 року,
Навчався в Білопільській школі № 3. У 2000 році закінчив ветеринарний факультет Сумського національного аграрного університету. Займався ветеринарною справою.
Ще будучи юнаком, Володимир втратив батька, якого добре знали і в Білопіллі, і за його межами – чоловік тривалий час обіймав посаду директора Білопільського хлібозаводу. Тато помер на руках у сина від серцевого нападу. Відтоді всі чоловічі обов’язки лягли на плечі 19-річного юнака.
Майже все життя Володимир Яцина проживав, навчався та працював у Білопіллі. Останні три роки жив і працював за кордоном.
Нині в Білопіллі проживають мама Володимира і двоє його дітей – син Богдан і донечка Яна, які і досі мають надію побачити свого радного Героя живим.
