За право бути вільними українцями в своїй державі ми платимо занадто високу ціну. Кожен визволений метр землі просочений кров’ю наших захисників, наших земляків… 16 липня жителі Білопільської громади прощалися з земляком Михайлом Заїкою, який загинув 10 липня під час виконання бойового завдання на одному з найгарячіших напрямків — Луганському. Захиснику було 37 років.
Як повідомляє Культура Білопільської громади, віддати останню шану Герою із жовто-блакитними прапорами, квітами та вінками з жалобними стрічками прийшли рідні, друзі, представники влади та жителі громади. Проводжали воїна живим коридором.
Молитовне прощання, траурна церемонія з усіма військовими почестями відбулися вдома, на місцевому кладовищі. Після виконання Гімну України, синьо-жовтий стяг, знятий з домовини, передали родині померлого Героя.
«Нещодавно в домі Михайла панувала безмежна радість – святкували народження нової сім’ї, а сьогодні тут сум та скорбота… Молодий хлопець любив життя і багато хотів встигнути, проте занадто рано війна обірвала його молоде життя, не давши здійснитись мріям. Для рідних він назавжди залишиться просто дитиною, братом, батьком, а для молодої дружини – коханим, якого втратили на жорстокій війні» - пише на сторінці Facebook Культура Білопільської громади.
Щирі співчуття – рідним та близьким, щиро розділяємо з ними біль тяжкої втрати.
Довідково:
Михайло Заїка народився 17 січня 1986 року в Білопіллі. Навчався у Білопільській загальноосвітній школі № 3. Потім здобув фах столяра у Білопільському професійно-технічному училищі №5.
Працював у Білопільській філії ДП «Сумський облавтодор».
Проходив службу в лавах Збройних сил України, захищав суверенітет та територіальну цілісність України на сході під час антитерористичної операції у 2014 році.
Під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, маючи бойовий досвід, Михайло добровольцем приєднався до лав ЗСУ.
10 липня 2023 року, відстоюючи та захищаючи наше з вами безпечне життя, Михайло віддав своє.
Без найдорожчої людини залишились дружина, син, мама, сестра.
Про загиблого Героя-земляка розповідають друзі
Олексій Ліцман:
- Ми з Мішею виросли разом, дружили з самого дитинства, постійно гуляли в одній компанії, а мої менші брат і сестра були його однокласниками.
Коли стали дорослими, у кожного, звісно, було своє життя, та якщо випадала нагода побачитись, завжди спілкувалися.
Він був доброю та спокійною людиною, завжди приходив на допомогу. От знаєте, є багато добрих людей, а все одно, бува, може крикнути чи розсердитися. Про Мішу я такого навіть не пам’ятаю, щоб він на когось накричав чи когось образив.
Після навчання Михайло служив в армії, воював у зоні АТО, на сході, пізніше їздив на заробітки до Польщі та в Київ. А коли почалась повномасштабна війна, вирішив знову стати на захист своєї країни. Близько двох місяців «просився» на війну – не брали, та врешті таки свого досягнув.
Він завжди був найкращим братом для старшої сестри і люблячим сином для мами, про яку турбувався і допомагав їй після смерті тата. Адже його батько дуже рано пішов із життя. Якщо не помиляюсь – у 37 років. Стільки ж залишиться і Михайлу. Назавжди…
Зовсім недавно одружився вдруге… Із дружиною придбали будинок – тільки б жити і радіти життю! Але не судилось.
Дуже боляче, що так рано йдуть із життя найкращі. Михайло загинув, рятуючи свого побратима.
Він був справжнім патріотом своєї країни, яку захищав до останнього подиху. І досі не віриться, що його більше немає.
Олена Шумейко:
- Міха – так я його пам’ятаю з часів нашого знайомства, був щирою, доброю і порядною людиною. Ми знайомі ще з часів нашої юності, коли були в одній компанії, можна навіть сказати, - з дитинства, бо це був той час, коли ми вже вважали себе достатньо дорослими, але ще грали в хованки, збиралися біля будинку когось із компанії та слухали пісні ще на магнітофоні, перемотуючи касету ручкою. Подумки повертаючись у ті часи, важко уявити, що війна забере Михайла. Навіть зараз, у дорослому житті, коли ми не спілкувалися декілька років, в це неможливо повірити. Михайло був тією людиною, з якою хоч би скільки років ти не бачився, а завжди радий зустрічі. Я його пам’ятаю веселою та життєрадісною людиною, але в той же час – розсудливою та щирою.
Михайло був другом, майже братом моєї найкращої подруги. Так добре як вона, я його не знаю, бо ми не росли разом. Але я знаю, що з самого дитинства він намагався захищати близьких людей, був їх надійною опорою та підтримкою. Йому завжди можна було розповісти про свої негаразди і отримати пораду. Серед знайомих він вирізнявся врівноваженістю, щирістю, добротою. Михайло дуже любив свого сина і, думаю, став для нього прикладом мужності та героїзму. Він був сильним духом та сповненим рішучості в захисті нашої країни, щоб усі ми жили під мирним небом.
Війна забирає найкращих, найвідданіших, тих, у кого ще мало бути ціле життя попереду, хто будував плани на світле майбутнє. Хоробрий, мужній та відданий країні герой, - таким був Михайло.
Герої не вмирають… Низький уклін, шана та світла пам’ять Герою! Спочивай з миром, Міха… земля тобі пухом.
