Народне прислів’я говорить, що «Хліб - усьому голова». Аби завжди він був на наших столах, трудиться багато людей, бо робота на землі і любов до неї у кожного українця - з діда-прадіда. Ця відданість землі, а значить своїй малій батьківщині, пам’яті своїх предків, своєму роду виявляється найбільше в люті часи.
Працювати на землі і боронити її – ось головні завдання кожного українця. І зараз більшість наших хлопців боронять землю, а ті, хто залишився вдома, - працюють на ній із не меншим ризиком для життя.
Наша земля на прикордонні завжди була щедрою, родючою і її хотіли отримати багато землекористувачів. Одним, щоб чесно працювати, іншим, чого гріха таїти, щоб заробити і часто - обдурити людей.
У сьогоднішні тяжкі часи ми бачимо, хто з аграріїв залишився і працює, хто її обробляє, ризикуючи життям. Багато хто з наших павлівських господарників міг би кинути все, виїхати і жити з родиною десь далеко, заможно і спокійно. Але всі вони залишились і працюють. На жаль, уже не всі...
На своєму полі, на землі, яку любив і доглядав, від ворожої міни загинув наш аграрій, гордість Павлівки Іван Петрович Худін.
Він жив своєю роботою, проблемами села, долями людей, які його оточували. Не був байдужим до кожного, хто потребував допомоги.
Хоч би як було важко, але його справу продовжує сьогодні дружина Віра Валентинівна Худіна. Жінка, переживши таке горе, не злякалась, не кинула справу життя чоловіка. Вона під свист куль працює у Павлівці, спілкується з орендодавцями, фахівцями, завжди дає розумні розпорядження і контролює весь робочий процес.
Не залишили людей і землю інші аграрії села: Григорій Миколайович Ярута, Микола Михайлович Номировський, Микола Іванович Слинько, Віктор Вікторович Мельниченко. Вони є прикладом відданості обраній справі і на них рівняються їхні підлеглі, які теж сьогодні тримають стрій у полі.
Взяти хоча б одного з них. Сергій Миколайович Микитенко – наш земляк, наш аграрій. Людина з непростою долею. Мама його померла під час пологів, рано пішов із життя батько. Виховувала бабуся. Хлопець виріс працелюбним і щирим, вивчився на тракториста, працював у рідній Павлівці.
Після початку повномасштабного вторгнення продовжував працювати за кермом. Залишав його тільки після прохання організатора робіт, а аж ніяк не від того, що поруч вибухали снаряди. На жаль, цей чоловік пішов із життя у розквіті років від важкої хвороби, здолати яку не зміг його організм.
Останні його слова: «Підведіть мене до вікна, я подивлюся на рідну посадку та вдихну запах свого рідного лугу». Таким він залишився у пам’яті друзів та керівників.
Від імені людей, які знають про всі труднощі та проблеми аграріїв, розуміють смак хліба, вирощеного під вибухами на прикордонні, хочу поздоровити з професійним святом усіх працівників сільського господарства. Бажаю міцного здоров’я, щастя, достатку в сім’ях. Бережи вас Господь.
