4 грудня у Білопільській громаді попрощалися із загиблим воїном Сергієм Олександровичем Щербаком із позивним «Британець», який боронив нашу Батьківщину від російських загарбників.
Солдат-водій десантно-штурмових військ Збройних сил України загинув 17 листопада 2023 року, з честю і до кінця, виконавши свій військовий обов’язок, повідомляє Культура Білопільської громади.
Сергій Олександрович Щербак народився 14 квітня 1985 року в Білопіллі. Після закінчення місцевої школи №3 навчався у Білопільському професійно-технічному училищі № 5, за спеціальністю слюсар-електромонтажник.
Трудову діяльність розпочав на одному з підприємств міста за фахом. Згодом навчався у Білопільському спортивно-технічному клубі товариства сприяння обороні України. До мобілізації працював водієм у ТОВ «Вікторія».
У лютому 2023 року був мобілізований. Проходив стажування у Великій Британії. Служив у десантно-штурмових військах Збройних сил України. Був водієм. 16 листопада 2023 року останній раз виходив на зв’язок, надіславши рідним коротке СМС. Загинув земляк на Запорізькому напрямку.
Був одружений, у загиблого залишилися дружина, донечка Дарія та люблячі батьки.
Знайомі, друзі, сусіди запам’ятають його як відкриту, щиру, з великим серцем та веселою вдачею людину. Віддати останню шану загиблому захиснику прийшли рідні, знайомі, представники влади, військовослужбовці, колеги та жителі громади.
Місцем останнього спочинку героя став його рідний край. Сергія поховали на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями під звуки Держаного Гімну України та залпи почесної варти.
Схиляємо голови у шані та безмежній подяці перед загиблим героєм. Щирі співчуття рідним і близьким загиблого захисника України.
- Таких людей, як Сергій, дуже мало… Доброзичливий, ввічливий, веселий, певною мірою навіть сором’язливий, ніколи ні на кого не скаже поганого слова, - розповідає друг загиблого воїна Олександр Негреба. – Він був щирим та добрим другом. Завжди цікавився життям близьких йому людей, допомагав, у будь-яку хвилину. А от сам не мав звички про щось просити. Я знав його близько десяти років, ми постійно спілкувались. Хоча останнім часом це вдавалося не так часто, як хотілося б, бо він був на службі, тож не мав достатньо часу. Але ми всі передавали йому вітання через його дружину і чекали його у відпустку. Не судилося…
А ще Сергій безмежно любив свою донечку Дашу, яка дуже на нього схожа і так само обожнювала свого татка. Пам’ятаю, коли зустрічались із ним у дружньому колі, як кружляв він свою маленьку дівчинку та підкидав угору, а вона раділа і сміялась…
Це непоправна втрата для дружини, донечки, батьків та всіх нас, хто знав Сергія і товаришував із ним… Спи спокійно, наш друже...
