Сьогодні він мав би приймати вітання з днем народження від рідних та друзів. Мав би жити, радіти життю, мав би будувати плани на майбутнє - мирне і світле. Майбутнє без зброї та вибухів. Усі плани жорстоко перекреслила клята війна. Наш Герой, наш захисник Дмитро Дегтяренко загинув за два дні до свого дня народження...
24 грудня 2023 року, захищаючи наш з вами сон та територіальну цілісність України, у боях біля Оріхова Запорізької області загинув молодий захисник із Ворожби Дегтяренко Дмитро В'ячеславович, 26.12.1999 року народження.
Про це повідомляє Ворожбянська міська рада.
Дмитро навчався у Ворожбянському ліцеї (опорному закладі), закінчив Національну академію Національної гвардії України в березні 2023 року. Новина про смерть іще одного молодого та сміливого захисника нашої держави є втратою для всієї громади. Ніколи не пробачимо окупанту жах та біль, які він приніс на нашу землю.
«Сьогодні тобі мало б виповнитись 24, але пролунав дзвінок. Страшна звістка убила мене. Тебе з нами вже немає, немає мого Дімасіка... Боже, я з розуму зхожу, я в це не вірю... Не вірю, що не зможу тебе обійняти, потиснути твою змужнілу руку, сказати, як сильно я тебе люблю. Люблю тебе безмежно... Герої не вмирають...», - написав на своїй сторінці дядько Дмитра Олександр Мухопад.
Фото: facebook.com/Олександр Мухопад
- Діма був однокласником мого сина… Просто не вкладається в голові, що його більше немає… - говорить жителька Ворожби Юлія Лозова. – Сьогодні, 26 грудня, Дімі мало б виповнитись 24 роки. Ми народжували своїх синів разом. Спочатку я народила Антона, а Іра Діму - на кілька днів пізніше.
Разом хлопці пішли до першого класу, дружили, Діма приходив до Антона на дні народження. Знаєте, як воно зазвичай – торт, веселощі, дитячий гамір! Стрибає дітвора та радіє… Діма зростав на моїх очах. Коли хлопці підросли, разом гуляти ходили. В нього і сестричка менша є, Юля, моя тезка…
Я бачила його у серпні у Ворожбі. Саме пішла до сусіднього магазину, біля якого стояв Діма. Високий, статний парубок, у навушниках. Я одразу не впізнала його і просто пройшла повз.
- Тьоть Юль, Ви що, мене не впізнали? – звернувся до мене.
Стали, розговорились. Сазав, що лежав у госпіталі, що приїхав у відпустку, що того дня в гості мала приїхати хрещена. І що восени він поїде в Бахмут...
«Та може не поїдеш…» - пожартувала я.
«Може й не поїду…»
Так і розійшлись.
Звістка про його загибель була наче грім серед ясного неба! Не вірила до останнього. «Не може бути. То якась помилка! Жахлива, жорстока помилка! Хоч би це була брехня!». А коли все підтвердилось, то був наче грім серед ясного неба…
Лишились тільки фото у шкільних альбомах і спогади. Дивлюсь на фото у Фейсбук, стоїть хлопець зі броєю, а йогов же нема… Так тяжко все це усвідомити!
Низько схиляємо голови в глибокій скорботі. Герої ніколи не вмирають! Вони живуть у наших серцях! Вічна памʼять і слава Герою...
