Чорна звістка знову прийшла у Білопільську громаду. На Донеччині, в районі населеного пункту Мирноград, смертю Героя загинув 24-річний військовослужбовець Збройних сил України, старший сержант Станіслав Рощин.
- Ми зі Стасом вчилися разом із п’ятого по одинадцятий клас. Він завжди був веселим та позитивним. В нього у школі навіть прізвисько було – Веселий! – згадує про Станіслава однокласниця Аліна Сема. - «Веселим був, веселим для нас і залишиться…» - говорили ми з дівчатами між собою, коли проводжали нашого однокласника в останню путь.
Скільки спогадів лишилось зі шкільних років! І з уроків усі разом тікали, і за колишньою меблевою фабрикою потай курили! Всякого бувало. Стас був завжди активний, брав участь у різних шкільних заходах, а на випускному ми з ним танцювали у парі «Вальс»…
Для мене він назавжди залишиться позитивною людиною, яка приходила на допомогу у важку хвилину… Коли ж йому навіть ось нещодавно була потрібна допомога та підтримка, помічала, як важко йому було відкритися.
Станіслав дуже любив свою донечку… На жаль, вона вже ніколи не побачить тата. Важко переживають втрату і його мама та 18-річна сестричка. Та й ми – його однокласники – важко сприйняли звістку про те, що Стаса більше немає...
Про свого учня згадує і класний керівник Леонід Головач:
- Стас був товариським хлопцем, мав у класі авторитет, друзі любили його та поважали. Він добре ладнав як із місцевими, так і з дітьми з сіл, які з ним навчались. А ще був самостійним та акуратним, слідкував за своїм зовнішнім виглядом: завжди і зачіску зробить, і одягнеться стильно… Охоче брав участь у позакласних заходах, любив і дискотеки, і веселі компанії та музику. Не дарма йому і прізвисько таке дали… Бо дійсно був веселим хлопцем.
- На похороні було так багато його однокласників! Поспілкувались, згадали чимало цікавого та кумедного зі шкільного життя… - говорить колишній вихователь хлопця Ірина Оксененко. – Це той клас, який я випустила, працюючи ще вихователем. Зараз уже працюю вчителем початкових класів.
Це була така весела, добра душею дитина! Була… на жаль – була…
Скільки пам’ятаю Стаса, він ніколи нікого не образив, був дружелюбним хлопчиком. І говорю це не тому, що про померлих або добре, або ніяк, а тому, що так дійсно було. Часто бачились із ним у місті, спілкувались, у тому числі й після поранення. Коли ж він пролікувався та відновився, знову пішов воювати. Пішов уже назавжди… На жаль…
Важко… усвідомлювати, сприймати, змиритись…
- Хоч я і не вчила Станіслава, але дуже добре його пам’ятаю, - говорить заступник директора Оксана Шевцова. - Завжди активний у шкільному житті, брав участь у позаурочних заходах. Якщо ми щось організовували у школі, він завжди – у команді артистів або ведучих! А ще Стас був таким собі неформальним лідером: біля нього завжди були однолітки. Розумний, хоч часом і непосидючий хлопець… Дуже шкода… Так боляче усвідомлювати, що війна забирає наших дітей….
Довідково:
Як повідомляє Культура Білопільської громади, Станіслав Геннадійович Рощин народився 07.06.1999 року у Білопіллі. Тут закінчив одну з місцевих шкіл та Білопільське вище професійне училище.
Працював у рідному місті продавцем-консультантом (магазин «Київстар») та охоронцем на різних підприємствах у Одесі, Києві, Гостомелі.
Станіслав був хорошим товаришем і бойовим побратимом, завжди готовим прийти на допомогу іншим.
У лютому 2023 року Станіслав Рощин пішов добровольцем захищати Україну. Служив у 110 бригаді, мав військове звання старший сержант.
Отримавши важкі поранення під час виконання бойового завдання під Авдіївкою, певний час був на реабілітації, а потім знову повернувся в стрій.
21 січня 2024 року у районі населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області, внаслідок ракетного удару противника, серце Станіслава зупинилося…
В останню дорогу Станіслава Рощина проводжали 29 січня устеленим вічнозеленими хвойними гілками та квітами шляхом.
Віддати останню шану військовослужбовцю зібралися родина, друзі, колишні однокласники, представники влади та небайдужі жителі громади. Пам’ять загиблого та всіх воїнів Небесного війська вшанували хвилиною тиші.
Поховали Станіслава на місцевому кладовищі, де відбулися заупокійне богослужіння та прощання з загиблим земляком. Останню шану побратиму віддали воєнним салютом.
