12 лютого жителі Білопільської громади зустрічали «на щиті» та проводжали до місця вічного спочинку воїна-земляка – сержанта, військовослужбовця 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського – Валерія Тесленка. Захисник України загинув, захищаючи країну від окупантів. Йому навіки - 42…
- Історія нашого знайомства з Валерієм розпочалась іще зі шкільних років, коли у шостому класі він перевівся до нас, - згадує про Валерія його близький друг та кум Сергій Скоробагатько. – Досить швидко почали товаришувати, а згодом наше спілкування переросло у справжню чоловічу дружбу. У нашій міцній компанії було четверо друзів.
Як розповідає Сергій Скоробагатько, у школі та після неї – друзі завжди були разом. Збирались і в юнацькі роки. Майже одночасно з Валерієм пішли служити на строкову службу, згодом демобілізувались.
- Один із наших друзів згодом став хрещеним мого сина, а коли 14 років тому моя дружина завагітніла вдруге, я запропонував Валерію похрестити мою другу дитину, - продовжує свою розповідь Сергій Скоробагатько. - "Син у тебе вже є, народиться дівчинка, будемо кумувати!" – згодився він. Так і сталося. Моя донечка Діана стала йому похресницею.
Він був дуже чудовим другом, кумом, ідеальним хрещеним і душею компанії. Коли приходив у гості чи на День народження до похресниці, завжди приділяв дітям увагу. Чи у м’яча пограти, чи в бадмінтон – викладався на всі сто, постійно увесь мокрий був!
Так склалося, що 13 років тому, на жаль, мій перший кум трагічно пішов із життя. А тепер от не стало і Валерія… Для моєї сім’ї і для мене особисто, його загибель – це велика і болюча втрата… Дуже переживає і Діана, бо не змогла приїхати попрощатись зі своїм хрещеним.
Не стало доброї, безвідмовної, надійної людини, яка завжди приходила на допомогу, на яку можна було покластись у будь-який момент. Таким ми пам’ятатимемо нашого кума.
Пам’ятають його і багато земляків. Я працюю листоношею якраз у тому мікрорайоні, де жив Валерій. Тож коли дізнались про його загибель, протягом кількох днів напевне чи не з кожним спілкувався про свого кума. Згадували, співчували, не могли повірити в те, що сталось. А сьогодні попрощатись із ним біля будинку прийшло до чотирьохсот чоловік – сходились із усіх вулиць поблизу. Приїжджали і його побратими.
У Валерія залишилась дружина і двоє діток, батьки та старенька бабуся… А нам на згадку лишилась велика абрикоса, яка росте біля двору моїх батьків. Багато років тому Валерій приніс нам саджанець, батьки й посадили ту абрикоску. «Лишилась згадка про Валєру…» - кажуть тепер мої батьки.
Так хочеться, щоб нарешті все це припинилось… щоб врешті настала Перемога і не гинули наші близькі… щоб вам не доводилось писати таких некрологів. Краще - про щось хороше, позитивне…
Фото: Культура Білопільської громади
Довідково:
За інформацією Культури Білопільської громади:
Тесленко Валерій Олександрович народився 5 березня 1981 року в Білопіллі. Тут закінчив загальноосвітню середню школу № 1.
З 1998 по 1999 рік навчався в Іскрисківщинському професійно-технічному училищі, здобув спеціальність тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва.
З 1999 року проходив строкову службу в армії у військах спеціального призначення.
З 2004 по 2006 роки працював охоронцем у контрольно-ревізійному управлінні в м. Суми.
У 2014 році був мобілізований до Збройних сил України та брав участь у зоні проведення антитерористичної операції.
З 2017 по 2020 роки продовжив військову службу за контрактом.
У квітні 2022 року добровольцем став на захист рідної держави.
Був нагороджений відзнакою «За заслуги», медаллю Учасника бойових дій за захист Бахмутського рубежу та медаллю «Захисник України».
Загинув 3 лютого 2024 року, виконуючи військовий обов’язок, в населеному пункті Новодонецьке Волноваського району Донецької області.
У Захисника залишились дружина Наталія та двоє неповнолітніх дітей.
Нехай душа Воїна спочиває у спокої, а Господь укріпить рідних і дасть їм силу перенести цю незбагненну втрату.
