Ці слова говорив своїй дружині Тетяні 29-річний Ігор Чаплюк, який минулого року став на захист своєї країни. Але йому судилось повернутися додому «на щиті»… У суботу, 16 березня, Миколаївська громада попрощалась із Героєм-земляком, який загинув 6 березня 2024 року в районі Роздолівки Бахмутського району на Донеччині.
Як повідомляє Миколаївська селищна ТГ, загиблого Героя зустріли живим коридором та провели до його рідної домівки в селі Веселе. Того ж дня відбулося відспівування загиблого захисника, після чого траурна хода провела Ігоря Чаплюка в останню путь, до центрального кладовища в смт Миколаївка.
- Ми з Ігорем познайомились у 2008 році. Йому на той час було 14 років, мені 15… Юні, безтурботні! Кілька разів відпочивали в одній компанії, але так сталося – потім на кілька років наш зв’язок обірвався. Я жила в Сумах, навчалась у Конотопі, - згадує дружина Тетяна. – А за кілька років якось списались у соцмережах, знову почали спілкуватись. Можна сказати – познайомились заново.
Як розповідає жінка, з першим шлюбом у неї не склалося, тож згодом, після розлучення, доля звела їх із Ігорем – вони стали парою. А пізніше чоловік запропонував Тетяні переїхати до нього, у Веселе.
Жили разом із його батьками, Ігор працював, троє діток Тетяни від першого шлюбу – ходили у садочок і до школи…
- Ігор прийняв моїх дітей, як рідних, став для них справжнім татом – турботливим, люблячим, відповідальним. Старався утримувати сім’ю, ні в чому дітям не відмовляв. І діти його дуже любили. У 2020 році у нас народився спільний син Михайлик.
Ігор із сином МихайликомФото: з особистого архіву родини
А ще Ігор дуже любив риболовлю. Часто вранці ретельно до неї готувався, ладнав свої снасті… любив і в футбол із друзями поганяти. А друзів у нього було багато! Бо дуже товариський був, спокійний, життєрадісний, завжди усміхався… І ніколи не відмовляв у допомозі. Він же за освітою – ветеринар, то, бувало, могли і вночі подзвонити чи приїхати, привезти хвору або поранену тварину – завжди збирався, хапав своє приладдя і бігом – на допомогу. Не було такого, щоб сказав «Не можу, не хочу, не піду», - розповідає жінка.
Ігор та його брати були справжньою підтримкою і для їхньої мами, яка три роки тому трагічно втратила свого чоловіка. Тато Ігоря помер у нього на руках – у чоловіка відірвався тромб... Ігор намагався надати батьку першу медичну допомогу, але, на жаль, не вдалося.
А далі – війна… і мобілізація…
- Як жінка, звісно, я намагалась втримати, знайти якесь рішення, умовляла не йти на війну. Бо як же ми всі будемо без нього? І я, і четверо дітей, і мама… Але… Такі вже у нас закони – за паперами – троє дітей не його. Рішення однозначне – маєш служити.
Та він і не ховався, не ухилявся від служби. Сказав: «Якщо треба, я готовий служити!» І пішов, - говорить Тетяна.
Ігор ЧаплюкФото: з особистого архіву родини
Спочатку, як і годиться, Ігоря Чаплюка направили на навчання. Довелося побувати у різних регіонах України, навіть три тижні – в Німеччині. Кілька разів чоловікові вдавалося вирватись додому, коли служив неподалік. А потім – Харківський напрямок, далі – Бахмут.
Як розповідає дружина, 24 січня Ігор мав іти у відпустку. Планував приїхати додому на 10 днів, але на той час завадили певні службові моменти. Так і не судилось їм більше побачитись…
- Він до останнього мене заспокоював, мовляв, не хвилюйся, все буде добре, ми обов’язково переможемо і всі повернемось додому. Хоча жіноче серце не обдуриш. Відчувала, що щось не так, що переживає. Та він ніколи не показував свого стану на загал. Навіть, бувало, захворіє, ніколи не поскаржиться, не розповість – усе переносив у собі… - розповідає Тетяна.
5 березня вони з чоловіком розмовляли по WhatsApp – востаннє. А вже увечері зв’язок обірвався – ні дзвінка, ні відповіді, ні смс.
- Тепер треба вчитися жити без нього. Поруч – діти, його мама та брати. В такий важкий час треба триматися разом і так само разом переживати спільне горе. Хоч і болить… і хочеться поплакати, але тримаюсь, щоб не бачив Михайлик – мій «живчик», моя відрада. Бігає поруч, щебече, щось розповідає, то хоча б трішки відволікаюсь… Виїжджати з Веселого поки що не плануємо. А там будемо бачити по ситуації. Пам’ятаю, Ігор колись говорив: «Раптом «щось почнеться», забирай дітей, маму і виїжджайте подалі від небезпеки». Та все ж віримо, що не доведеться. І врешті зустрінемо нашу Перемогу. Таку омріяну і водночас – гірку, без нашого Героя… - говорить дружина загиблого захисника.
Ігор із дружиною ТетяноюФото: з особистого архіву родини
Довідково:
Чаплюк Ігор Петрович народився 22 червня 1994 року в с. Веселе. Навчався в Миколаївській школі. Працював ветеринарним лікарем та в агрофірмі «Вікторія». 24 липня 2023 року був призваний до лав ЗСУ. В ході бойових дій 6 березня 2024 року загинув внаслідок осколкових поранень під час мінометного обстрілу в районі Роздолівки Бахмутського району Донецької області. У Героя залишились мати, дружина та четверо дітей.
