22 березня Білопільська громада втратила захисника-прикордонника Олександра Авраменка. Не стало люблячого батька, брата, коханого чоловіка, Людини з великої літери, яка жила для своєї родини і захищала кордони рідної Білопільщини.
- Олександр служив у прикордонниках 22 роки. Ще до повномасштабного вторгнення в нього була можливість піти на пенсію за вислугою років, та він не захотів, залишився служити, - розповідають його колеги.
За словами його друзів та побратимів, Олександр був одним із найкращих кінологів Сумського загону. Дуже любив собак, опікувався ними, відповідально ставився і до своєї роботи – виконував усі доручення, які отримував від керівництва.
Колеги, які служили з Олександром усі ці роки, згадують про нього, як про людину, котра ніколи не відмовляла у допомозі. Якщо йому телефонували і просили допомогти, єдине питання, яке він ставив: «Скільки у мене є часу?».
- Його собака Нора, яка не один рік була його незмінною супутницею під час служби, неначе відчувала недобре того дня… - говорять колеги Олександра. – Раптом вона стала почуватися недобре. Саша зателефонував дружині та попросив забрати собаку додому. А Нора навідріз не хотіла його відпускати та їхати від нього, скавчала, хапала свого хазяїна, поводилась дуже дивно… Як бачимо – не дарма…
- Саша дуже любив свою сім’ю: дружину і трьох діток. Бувало, навіть якщо з дружиною не дійдуть згоди у якомусь питанні, все одно казав «Я ж її кохаю і нікому ніколи не дам її в обіду!». З таким чоловіком тільки б жити, виховувати діток, але смерть невблаганна. Діти втратили люблячого тата, дружина – міцний тил і коханого чоловіка… - говорять друзі Олександра. – Він був справжнім господарем: постійно щось робив, майстрував по господарству – завжди в русі. То дах перекриває, то баню і душ будує чи дерева пирскає від шкідників… Наполегливий був в усьому та працьовитий. А ще – дуже любив рибалити, особливо взимку.
За словами близьких друзів, Олександр був компанійським і щирим другом, любив, коли до нього приходили гості, гарно грав на гітарі і мав чудовий голос.
- Раніше жодна святкова дружня подія не обходилась без його музичного «виступу». Збираючись разом, усі завжди чекали, поки Саша візьме до рук гітару. В цьому його підтримував кум. Тож, як почнуть, бувало, грати на дві гітари – то було просто неперевершено!
Зазвичай, раніше посиденьки у колі друзів закінчувались улюбленою піснею Сашиного тата, якого, на жаль, уже немає… Свого часу смерть батька Олександр сприйняв дуже болісно, тож щоразу наче згадував його, знову і знову виконуючи його улюблену пісню…
«Ну що? «Одинокая ветка сирени» - і розходимось…», – казав Олександр, брав до рук баян і співав для всіх присутніх.
Знаєте, є такі люди, які «сяють»… Таким був і Саша. Завжди на виду: в сім'ї, в роботі, в компанії, готовий прийти на допомогу… Він не з тих, хто просто сидітиме вдома, без діла. Не віриться, що його вже нема, - говорять друзі.
Довідково:
Олександр Авраменко народився 27 серпня 1978 року, в Білопіллі. Навчався в Білопільській СШ № 1. Після 9 класу здобув професію електрозварника в Білопільському ПТУ № 5 і одразу пішов служити в армію. У 1999 році, одразу після строкової служби, підписав контракт із прикордонниками, де і служив до своєї загибелі.
Олександр був кінологом і начальником відділення та групи. Також навчав воєнній справі новобранців, підказував, консультував, передавав свій досвід новому поколінню. Був гідним прикладом для всіх. Неодноразово Олександра Авраменка відзначали грамотами та подяками.
У загиблого залишились дружина і троє дітей.
- Про наших товаришів Андрія Бдюхіна та Олександра Авраменка залишаться тільки добрі та позитивні спогади… Відповідальні, працьовиті, завжди готові прийти на допомогу. Вони ніколи ні в чому не давали слабину. Глибоко сумуємо з приводу втрати наших побратимів, висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих Героїв. Світла пам’ять – кожному полеглому захисникові… - говорить заступник начальника з персоналу Едвард Андрієнко.
