Завжди усміхнений, веселий та жвавий підліток - таким я вперше побачила свого сусіда Андрія Бдюхіна, коли приїхала жити у Ворожбу. Безтурботне хлоп'я, яке постійно було в русі. Жив, зростав, мав плани на майбутнє та свої бачення на життя. А далі сім'я, дітки, АТО... І підліток на моїх очах перетворився на справжнього чоловіка, мужнього захисника.
Зазвичай наше спілкування обмежувалось простим "Привіт!" та дружньою усмішкою. Та коли Андрій приїжджав із Білопілля до своєї мами, завжди звертала увагу, як вправно він порався по господарству - чи котив важку тачку до сараю, чи з легкістю вантажив на плече повні мішки і вирушав на город. В такі моменти тихо раділа за свою сусідку, що має двох дорослих люблячих синів-помічників - старшого Олександра та меншого Андрія. А коли у гості до Ольги Володимирівни з'їжджалась уся родина, біля її під'їзду завжди було гамірно від веселого щебету маленьких внучат. Тепер тут тихо. Тут - біль, якого завдала війна.
22 березня прикордонник Андрій Бдюхін загинув...
- Важко зараз спілкуватись... Це для мене непоправна втрата… - говорить старший брат Андрія Олександр. - Він був найкращим братом. Завжди веселий, завжди готовий допомогти, чуйний, справедливий… Він був сміливим, завжди вірив у краще, ніколи не падав духом і не жалівся, навіть коли було насправді дуже важко. Мені його так не вистачає! Мій брат… Він залишиться назавжди в моєму серці…
- Андрій був таким хорошим хлопцем… Ввічливим і дуже працьовитим. Завжди приїжджав, допомагав по господарству та на городі – і своїй мамі, і мені, і всім, хто просив… - говорить його хрещена Марія. – Вдачею напевно вдався у свого батька – веселий, спритний, завжди на позитиві. Жартома називав мене не хрещеною, а кумасею. Як приїде у гості до мами, побачу його, а він до мене – «Кумася, як справи?». Просто не вкладається у голові… Це жахливе горе, з яким неможливо змиритись, а тим більше – пробачити…
Андрій Бдюхін
- Андрій був добрим та чуйним хлопцем, - говорить однокласниця Наталія. – Хоч після закінчення школи минуло вже понад 20 років, навіть коли, бувало, зустрічались випадково у місті, завжди привітається, розпитає, як справи, як сім’я, поцікавиться і про «наших», як склалося життя однокласників… З початку повномасштабної війни бачитись із Андрієм не довелося. І на жаль, уже не доведеться… Щиро співчуваємо його рідним і сумуємо разом із ними…
- У нас була велика дружна компанія. Ми знали Андрія як хорошу, добру людину, - розповідають його друзі. – Завжди веселий, товариський, як то кажуть, «за будь-який кіпіш». Ще до повномасштабної війни, чи на річку поїхати, чи просто зібратись разом – без проблем! Андрій мав лідерські якості і був справжньою душею компанії – завжди на позитиві, у доброму гуморі, думав тільки про хороше, ніколи не засмучувався і ні на що не скаржився.
І досі не віриться. Людина пройшла зону АТО, а загинути судилося, захищаючи кордони рідної Білопільщини… Дуже боляче усвідомлювати, що його більше нема…
Довідково:
Бдюхін Андрій Вікторович народився 10 вересня 1985 року. Закінчив Ворожбянський ліцей (опорний заклад), ДНЗ "Білопільське ВПУ".
У 2003 році проходив строкову службу в армії, а вже у 2005 підписав контракт на продовження служби у прикордонних військах.
Із перших днів війни Андрій Бдюхін був на передовій. У 2014 році вирушив на донецьке направлення, де обороняв Мар‘їнку, а пізніше, в 2016 році, - Краматорськ. Усі 10 років ніс військову службу.
З початку повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року обороняв Сумську область до останнього свого дня…
Він дуже любив свою сімʼю, особливо своїх двох діток: доньку та сина, завжди робив для них усе можливе.
- Про наших товаришів Андрія Бдюхіна та Олександра Авраменка залишаться тільки добрі та позитивні спогади… Відповідальні, працьовиті, завжди готові прийти на допомогу. Вони ніколи ні в чому не давали слабину. Глибоко сумуємо з приводу втрати наших побратимів, висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих Героїв. Світла пам’ять – кожному полеглому захисникові… - говорить заступник начальника з персоналу Едвард Андрієнко.
