На 97 році життя відійшов у вічність наш земляк – житель Білопілля, ветеран медичної галузі Анатолій Микитович Ключник.
У пам’яті тих, хто його знав, він залишиться найкращим батьком і дідусем, щирим другом і мудрим наставником – Людиною з великої літери, яка присвятила своє життя турботі про здоров’я пацієнтів…
- Коли я прийшов у медицину, тоді ще – молодим фельдшером, Анатолій Микитович завідував відділенням швидкої медичної допомоги, що на той час підпорядковувалась нашій лікарні, - згадує головний лікар Білопільської міської лікарні Юрій Мартиненко. – Цю Людину я б назвав своїм наставником. Мої перші спроби вступити у медичний інститут були невдалими, але він наполягав, щоб я не кидав свою мрію і продовжував іти до мети. Він завжди підтримував мене у моїх прагненнях, радив не опускати руки на півдорозі. Між нами було щось більше за спільну роботу. Були розуміння і любов до обраної професії.
Закінчивши з відзнакою Харківський медінститут, Анатолій Микитович Ключник дев’ять років працював головним лікарем дільничної лікарні у селі Глушець тоді – Буринського, тепер – Конотопського району. Згодом із дружиною Ганною Петрівною він переїхав до рідного Білопілля і почав працювати у тоді ще районній лікарні. За роки роботи Анатолій Микитович обіймав посади терапевта, дільничного терапевта, завідуючого поліклінікою, завідуючого відділенням швидкої медичної допомоги.
- Це була людина, яка у спілкуванні ніколи не підвищувала голос, ніколи не кричала на колег чи підлеглих. Якщо, бувало, хтось чогось не розумів, він розповідав і два, і три, і п’ять разів – спокійно та виважено.
Анатолій Микитович ніколи не ділив колектив на менших чи старших, до кожного звертався на «Ви» і до кожного мав індивідуальний підхід. Завжди пояснить, порадить і підкаже за необхідності. І не лише в робочих питаннях, а й в особистих. Він знав про життя кожного…
Анатолій Микитович був справжнім інтелігентом. Наше тоді ще молоде покоління так дивувалося, коли він приходив на роботу у звичайних калошах. А потім дивимось – знімає їх, а під ними – чистенькі туфлі.
А ще він дуже кохав свою дружину Ганну Петрівну. І тоді, коли він іще працював у лікарні, і коли відвідували Анатолія Микитовича вже на пенсії, завжди захоплювало, з якою теплотою він ставився до неї. «Анічка…» - так лагідно називав свою кохану. Піклувався і доглядав за нею, коли важка хвороба надовго вклала її у ліжко…
Запам’ятався Анатолій Микитович і тим, що дуже любив копирсатися у своєму саду, на городі, доглядати за квітами. У нього було так багато квітів! У дворі, на городі – безліч різних сортів, а іноді й таких, що можна було побачити тільки у нього… - згадує Юрій Мартиненко.
Це був лікар від Бога і Людина з великої літери, яка залишила у спадок мудрість своїм наступникам і любов – своїм нащадкам: двом донечкам, трьом онукам та шістьом правнукам. Він прожив довге життя, сповнене тривог і радощів, залишивши по собі добру пам’ять і приклад справжньої відданості своїй професії та родині.
Про життя Анатолія Микитовича Ключника можна прочитати на нашому сайті, у матеріалі за 10 жовтня 2023 року, який ми публікували до його 95-річного ювілею.
