«Добрий, спокійний, врівноважений хлопчик… Моє світле дитя… Паша був не лише моїм племінником, він був моїм сином», - згадує тітка та хрещена мама Павла Угнівенка Лариса Матюха.
- У дитинстві він часто гостював у бабусі з дідусем, із якими жила і я, тож мій хрещеник фактично зростав у мене на очах. І не лише вдома, а й у школі, де я працювала. Та й після закінчення школи, з навчання в коледжі Паша зазвичай приїжджав до дідуся та бабусі, - говорить хрещена.
Як розповідає пані Лариса, її племінник народився у Білопіллі, навчався в загальноосвітній школі № 3. А після її закінчення вступив до Путивльського фахового коледжу, здобувши професію вчителя фізичного виховання і трудового навчання.
- Спорт був невід’ємною частиною його життя… Паша почав займатися спортом із другого класу. Відвідував дитячо-юнацьку спортивну школу ім.Ю.Білонога, брав участь у різних змаганнях, отримував багато відзнак та нагород. Його тренер Руслан Олександрович Лазоркін зробив усе, щоб прищепити йому любов до спорту. А ще Паша любив іноді посидіти на березі з вудкою, порибалити… – згадує Лариса Матюха.
До строкової служби в армії Павло Угнівенко певний час працював у Центрі дитячої та юнацької творчості, керував дитячим гуртком. А восени 2016 року хлопця призвали на строкову службу. Проходив службу в Маріуполі, служив у Національній гвардії. Довелося йому побувати і в гарячих точках, на сході.
- Коли повернувся, ще трохи попрацював у ЦДЮТ, потім – охоронцем у музеї, їздив на роботу вахтовим методом… А в липні 2021 року уклав контракт із прикордонною службою. Повномасштабна війна застала Пашу в Чернігові…
З того, що він мені розповідав, а розповідав звісно не все, знаю, що у 2022 з Чернігова вони верталися на Сумщину, попутно виганяючи окупантів із України. А потім – Курахове, Харківський напрямок, прикордоння Сумщини…
Паша загинув на Курському напрямку 29 жовтня. Зранку 30 числа нам подзвонили і повідомили що мого хрещеника більше нема… - розповідає пані Лариса.
У загиблого захисника залишилась мати, 11-річна сестричка, молода дружина Ольга, з якою вони одружились рік тому, та маленька донечка Софійка, який нещодавно виповнився місяць. Під час одруження Павло Угнівенко взяв прізвище дружини – Шаповал.
- Війна забирає найкращих. То не просто слова… Це справді так. Паша завжди був готовий прийти на допомогу. Завжди. Чи рідні, чи друзі, чи сусіди попросять – ніколи не відмовляв. І ніколи ні з ким не конфліктував. Поховали його в Сумах, на Баранівському кладовищі, на Алеї Слави. Як говорила потім моя донька: «Мамо, там за прапорами неба не видно»… - говорить Лариса Матюха.
- Щирий, добродушний хлопець, завжди був на позитиві і ніколи не впадав у відчай… - так говорить про Павла Угнівенка однокласниця Оксана. – Ми з ним ходили разом на тренування до спортивної школи, їздили на змагання з легкої атлетики. Він завжди ставив перед собою мету і впевнено йшов до неї. Та й у класі завжди був веселим, компанійським, з усіма знаходив спільну мову. Після закінчення школи іноді бачились у місті, вітались, цікавились справами одне одного. Пізніше спілкувались із робочих питань, коли він приходив у банк, де я працюю…
Важко сприйняв звістку про загибель талановитого спортсмена Павла Угнівенка і колектив Путивльського педагогічного фахового коледжу.
«Спокійний, врівноважений, доброзичливий, життєрадісний і позитивний, - таким він залишиться назавжди.
Спорт - невід'ємна частина життя Павла. Він із великим захопленням займався легкою атлетикою, особливо бігом на довгі дистанції. Свої спортивні досягнення демонстрував на багатьох змаганнях, представляючи честь коледжу. Павло - чемпіон обласних змагань з бігу на 3000 метрів з легкої атлетики, у складі збірної команди коледжу з легкоатлетичного кросу – срібний призер», - пишуть на сторінці коледжу, висловлюючи щирі співчуття його родині.
Полеглому захисникові назавжди залишиться 27. Світла пам’ять тобі, наш Герою…
