З цими словами житель Товсти Юрій Дроздов сів в автобус і поїхав на фронт...
- Після поранення він не до кінця пролікувався, бо часто йому телефонували побратими і казали «повертайся, велика недостача», - згадує його рідна тітка, а фактично друга мама Олена Шуляк. - Юру поранили у вересні, прооперували і порадили пройти реабілітацію, бо глибока рана заживала довго. Він тиждень побув у лікарні і на початку жовтня поїхав, як він завжди казав «до братів», у свою частину, на Лиманський напрямок.
"Тьотю, ну як я їм не допоможу? Там зараз таке пекло, людей не вистачає, треба їхати". І, сідаючи в автобус, сказав мені, що Бог його не залишить без підтримки, бо надто багато він пережив. Після того ми кілька разів поговорили по телефону і більше я Юри не побачила.
Він для мене був третьою дитиною. Його мама, моя рідна сестра, померла, коли хлопцю було 11 років. А через рік помер і батько. Ми виховували його з бабусею. Намагалися зробити все, щоб Юра відчував турботу і любов.
Як розповідає жінка, Юрій навчався в Товстянській школі, а закінчивши її, продовжив навчатись у Сумському педуніверситеті на історичному факультеті. Любов до школи, до навчання, йому прищепили ще в Товстянській школі. Це була його друга родина. Він завжди з теплотою і любов’ю згадував роки навчання і вчителів. І постійно нагадував своїй тітці, аби під час зустрічей вона всім передавала вітання і дякувала за навчання.
Після університету мріяв продовжити освіту, але довелося самому заробляти кошти. Працював у майстерні, де виготовляли дерев’яні вироби.
- 24 лютого о 10 ранку Юра подзвонив і сказав, що вже отримує зброю і буде захищати Сумщину. Просив заспокоїти бабусю і не хвилюватись.
Кілька місяців підрозділ Юрія стояв на Сумщині, а тоді їх перевели на Донеччину, на Лиманський напрямок. Він мало мені розказував, більш спілкувався з сином. Мене втішав, казав, що все буде добре. Ми йому відправляли посилки, бо хотілося максимально допомогти хлопцю. Юра дуже переживав за нашу область, весь час хотів повернутись, щоб захищати країну саме тут.
Коли його поранили, у вересні цього року, я його провідувала і ми багато говорили. Він більше розповідав про своїх хлопців, яких називав братами. Розказував, як кілька разів йому рятували життя, згадував і тих, кому врятував життя він. Я чула і розуміла, скільки довелось пережити тридцятилітньому юнакові, як він подорослішав, як став мудро і вдумливо говорити. Він дуже змінився і навіть мислив по-іншому.
Коли у жовтні поїхав у частину, я дуже хвилювалась, що він не до кінця пролікований. Не дуже вірила, що буде себе берегти і ховатись за спинами побратимів, - говорить Олена Шуляк.
Кілька днів від нього не було дзвінка. Олена відчувала щось недобре...
- Не міг він не подзвонити, після того, як вийшли з позицій. Страшну звістку мені підтвердив мій син, двоюрідний брат Юри...
Племінник, старший солдат Юрій Віталійович Дроздов загинув під час виконання бойового
завдання на бойовій позиції неподалік н.п. Торське Донецької області. Герой був кулеметником кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини А7321.
Два дні його тіло не могли забрати з позицій. Внаслідок атаки FPV-дрону, 26 жовтня 2024 року, близько 18:18, Юрій Дроздов отримав смертельне поранення і загинув миттєво. Поранення було несумісне з життям.
- Юра був моєю любов’ю і опорою, а став гордістю і пам’яттю. Царство небесне і вічний спокій, дорогий синочку... - говорить Олена Шуляк.
Поховали героя 1 листопада на Алеї Героїв Сумського кладовища.
