Під час повномасштабного вторгнення збройних сил рф на територію України всі небайдужі захисники рідної Сумщини 18 квітня 2022 року приєдналися до новоствореного Сумського 211 окремого спеціального батальйону. З перших днів мобілізації солдат Олександр Степаненко обрав посаду кулеметника 3 спеціальної роти. Отримавши кулемет, впевнено заявив, що з такою зброєю нищити ворога буде краще...
Весь батальйон пройшов злагодження підрозділів, краще вивчив один одного та приступив до перших бойових чергувань у Сумській області, в очікуванні можливих нових ворожих наступів ворога на Сумщину.
В жовтні 2022 року Олександр у складі 211 окремого спеціального батальйону вирушив на Донеччину для оборони та стримування наступу ворога. Перші бойові дії зустрів у районі КПВВ «Майорське», біля міста Торецьк Донецької області, де зараз ідуть дуже важкі бої.
Фото: facebook.com/Вікторія Степаненко
Саша був одним із перших, хто впевнено заявив, що готовий до виконання бойових завдань.
«Нас усіх тоді переповнювали емоції та жага нищити ворога, всі були завзяті та готові до бойових дій», - говорить демобілізований бойовий товариш та земляк Олександра Микола Головач.
Разом із побратимами зі свого підрозділу Олександр вибув на перші бойові завдання.
«Витримавши перші обстріли, перші стрілецькі бої, поранення наших хлопців, Олександр, як і всі ми, були максимально вражені від побаченого та пережитого, але всі разом продовжували виконувати бойові завдання, адже розуміли, яка на нас велика відповідальність», - згадує товариш по службі Олександр із позивним «БОРОДА».
Олександр Степаненко неодноразово супроводжував наші нові групи для заходу і виходу на бойові позиції, його впевненість у собі та обізнаність на новій місцевості допомагала всім нам і додавала впевненості під час переміщення.
«Олександр був наче місцевий – ми ще трішки сміялися, що Саша – «засланий козачок», але всі прекрасно розуміли що це не так. Він мав позивний «СТЬОПА», однак серед близьких товаришів мав позивний «КАЦАПЧИК», оскільки народився в селі Кореньок Шосткинського району, дитинство пройшло в селі Уланове Есманської громади, в прикордонній зоні. Тож Саша добре знався на міській місцевості", – розповідає товариш по службі Сергій із позивним «ГОРДЄЙ».
Фото: facebook.com/Вікторія Степаненко
Через те, що Олександр перебував у постійній сирості та холодних погодних умовах, у зоні бойових дій, його здоров’я значно погіршилося, тож він був змушений почати лікування, після чого отримав обмеження по здоров’ю. У травні 2024 року, з поваги до Олександра та до його стану здоров’я, було прийнято рішення перевести його на посаду водія. Саша зрадів, бо хотів їздити за кермом і допомагати хлопцям. Навіть заявляв, щоб, навіть коли буде водієм, йому залишили його кулемет, бо багато чого пройшли разом, кулемет його ніколи не підводив.
Отримавши нові повноваження та відповідальність на посаді водія, Олександр став справжнім шумахером на пікапі. Командири інколи навіть боялися з ним їхати, бо в небезпечних бойових умовах швидкість була максимально великою. Але саме вона – швидкість – часто допомагала Олександру вивозити хлопців із поля бою, за що він неодноразово отримував слова вдячності.
«Будь-які задачі, куди завгодно, хоч на бойові, хоч за провізією, Саша впевнено сідав за кермо та казав хлопцям «пристебнути паски безпеки», бо зараз буде «весело», - долучається до розмови товариш по службі Віктор із позивним «ЗАВГАР».
У жовтні 2024 року 211 окремий спеціальний батальйон повернувся на рідну Сумщину для виконання нових бойових завдань в Курській області рф, однак від постійного навантаження з 2022 року та носіння бронежилету, Олександр почав відчувати болі в спині, тож виконувати важкі бойові задачі вже не міг…
У грудні минулого року Олександра перевели на більш легку посаду, до взводу матеріального забезпечення 211 окремого спеціального батальйону для виконання подальших бойових завдань забезпечення, але навіть тут він продовжував виконувати бойові завдання, коли дозволяв стан здоров’я.
1 березня 2025 року, під час повернення з бойового виїзду в районі населеного пункту Яблунівка Юнаківської громади, внаслідок атаки невідомого БпЛА типу FPV зі сторони збройних сил рф військовослужбовець Олександр Степаненко отримав поранення несумісні з життям…
Автор: Ігор Шкурін, побратим загиблого.
Довідково (за інформацією Культури Білопільської громади):
Степаненко Олександр Миколайович народився у 1994 році в с. Кореньок на Глухівщині. У дитинстві разом із батьками переїхав до села Уланове Есманської громади, де і закінчив місцеву школу. Робітничу професію електрогазозварника здобув в одному з навчальних закладів Глухова. Потім була строкова служба у 95 десантно-штурмовій бригаді у м. Житомир.
У 2013 році домівкою Олександра стало Білопілля, коли доля поєднала його з дівчиною Вікторією, яка стала йому коханою дружиною. Тут хлопець закінчив Білопільське вище професійне училище, здобувши спеціальність електрика.
На початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2022 року, Олександр добровольцем долучився до новоствореного 211 Сумського батальйону. Військові дороги захисника пролягли через Сумщину, Донеччину та Курщину.
Солдат Олександр Степаненко був водієм-заправником відділення підвозу пально-мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення батальйону.
1 березня 2025 року життєвий годинник воїна зупинився на позначці 30… У скорботі залишилися люблячі дружина, синочок, донечка та батьки. Цей день, із сумною для родини датою, дружина загиблого Вікторія згадує з болем. Говорить, саме у цей день, коли проводжала коханого після короткої відпустки, не відчувала, що обіймала і цілувала його живого в останнє. Лише години розлуки – і біль, сльози, розпач…
Фото: facebook.com/Вікторія Степаненко
Усі, хто знав Олександра, згадують його як надзвичайно добру людину. Він ніколи нікому не відмовляв у проханні допомогти, був щирим та надійним.
«Був хоробрим, відважним, справедливим, гідним захисником України. А в мирному житті – напрочуд гарною, доброю, чуйною людиною…», — згадує побратим Олександр.
5 березня Білопільська громада провела полеглого героя в останній земний шлях. Віддати останню шану Олександру прийшли вдячні білопільці. Поховали загиблого захисника на місцевому кладовищі. Присутні в останнє вклонилися Герою, а Державний Прапор передали дружині. У мить прощання прозвучав Державний Гімн України та військовий салют.
Олександр повернувся Героєм, що віддав найдорожче, – своє життя за свободу і незалежність України та кожного із нас. Пам’ятаймо про це, і розуміймо якою ціною українському народу дається свобода!
Світла пам'ять Олександру Степаненку і вічний спокій його душі…
