"Передивилася сьогодні фото з обміну — і все: руки опустилися, сльози градом. Думаю: знову не побачила сина. І раптом — дзвінок!" — розповідає про першу половину сьогоднішнього дня Неля Борисівна Рожок.
— Розплакалась, усе всередині стислося... І дихати не можу. Думаю: все, знову не потрапив на цей обмін. І тут дзвінок із незнайомого номера: "Вас турбує Координаційний штаб. Ви Неля Борисівна?" - "Так, я..." - "Вітаємо! Ваш син Сергій повернувся в Україну".
У мене аж подих перехопило. Сиджу, руки-ноги ватяні... І тут знову дзвінок: "Мамо, це я. Я вдома. Вирвався з пекла. Все добре".
Минуло вже кілька годин, а я досі не можу прийти до тями. Усі телефонують, вітають, радіють — дитина повернулась!
30 місяців полону, невідомості та тривоги пережила родина Рожків.
— Коли Сергію прийшла повістка — це було в червні 2022 року — він одразу пішов у військкомат, навіть не чекаючи на медкомісію. Служив на Донецькому та Харківському напрямках. Коли частину перевели на Луганщину, там і потрапив у полон.
З 4 грудня 2022 року перестав виходити на зв’язок. Через тиждень російські пабліки виклали відео, на якому серед полонених ми впізнали Сергія. Через 9 місяців його статус підтвердили міжнародні спостерігачі.
З того часу родина жила надією. Писали листи, звернення, шукали тих, хто вже звільнився.
Хлопці, які перебували разом із Сергієм у колонії, після звільнення телефонували, розповідали, де він, як тримався.
Кожне оголошення про обмін дарувало надію. Передивлялися фото, відео, шукали знайоме обличчя. Але не знаходили...
- Оголошення про великий обмін чекали з особливою надією. 23 травня — жодної звістки. 24 — теж нічого. Сьогодні зранку знову передивлялись фото й відео — знову не побачили… Аж раптом — дзвінок.
А вже згодом родичі надіслали збільшене фото: Сергій стоїть збоку — худий, змучений… Але — ЖИВИЙ. Тепер усе найстрашніше позаду. Він — вдома. Зберігаємо сили для зустрічі! - говорить Неля Рожок.
