Дитинство "не розлий вода": пустощі та перші уроки
Саме цього дня пригадалась давня історія з рідного селища. Сергій і Сашко були друзями з дитинства, про яких говорять «не розлий вода». Один клас, спортивні секції, спільні походи у кіно, і, звісно, ж хлопчачі дитячі пустощі.
Саме за них покаранням був «домашній арешт». На той час, то було справжнє обмеження волі. Коли той, хто приніс батькам неприємність, позбавлявся можливості певний час зустрічатися з друзями поза школою, щоб не було спокуси ще щось утнути.
А от вдома покараному, додавалось завдань. Але, як правило, той термін швидко спливав. Серця батьків відтавали. Та і баба Орися, котра спіймала друзяк у своїй полуниці, вже змінила гнів на милість. Взагалі, то хлопчаки непогані були – привітні.
Спливали роки. Сергій та Сашко стали підлітками. І «подвиги» стали серйознішими, але покарання вже замінювалось виховною бесідою. Надовго запам’ятали друзі ту першу цигарку у посадці, з «позиченого» у діда Кирила тютюну… Хто ж думав, що той аромат відчує мама Сергія і об’єднається з мамою Сашка у виховному процесі… Добре жінки татам не розповіли, аби хлопці уникнули жорсткішого покарання.
Все у хлопців було навпіл - і радощі, і печалі. І це загартовувало та зміцнювало їхню дружбу. Тоді вони вважали, що так буде завжди… Що по закінченні рідної школи вступлять до одного навчального закладу. Отримають освіту і повернуться до рідного селища. Збудують просторі будинки, обов’язково поруч. Одружаться і будуть родинами ходити на гостини. У кого першого з’являться діти, той обов’язково іншого візьме хрещеним батьком. Тож уже з десятого класу, жартуючи, звертались: «куме». Це веселило оточуючих і батьків, які перебували між собою саме у такому статусі. Не здогадувались хлопці, що існує таке, що, навіть таких друзів як вони, може розділити.
Саме це явище не примусило себе чекати. Друзям по сімнадцять років. Обоє красені нівроку, веселі, жартівливі. Такі подобаються дівчатам. Першим закохався Сергій. Красуня Олеся відповіла взаємністю. Але дружбу це не зруйнувало. На прогулянки тепер ходили утрьох, або ж іще якась Лесина подружка. Наче всім було добре – щасливі, закохані і безтурботний душа – парубок Сашко.
Випробування коханням: коли доля втручається
Прийшов час хлопцям ставати солдатами. Але і це вже було колись омріяно – коли вони зустрінуться вже «дембелями». Саме тут доля починає грати проти дружби. Однострій одягає лише Сергій і заповідає другові «приглянути» на цей час за Олесею.
«Ніде твоя Леська не дінеться, служи спокійно».
Минали, спочатку такі довгі дні без товариша, які мали скластись у 18 місяців.
Дівчина жила своїм життям. Сашко здалеку спостерігав, аби «чужих» поруч не було. Їх і не було - лише подружки. Щоб дівчина не боялась йти після дискотеки сама додому, то друг нареченого іноді проводжав її… Але ж то було «по дружбі».
Згодом Сашко почав ловити себе на тому, що Олеся йому потрібна. Сама думка лякала хлопця, але було вже запізно. Олександр відчував, що Олесі він теж не байдужий. Були взаємні зізнання, але повідомити Сергію у листі новину не наважувались ні Олеся, ні Сашко, ні батьки.
Несподіваний фінал: вартість обіцянок
Ось уже змужнілий і радісний «дембель» на порозі у кращого друга з букетом квітів.
«Привіт, брате, зараз до Олеськи, а потім зустрінемось…».
Букет лілій геть упав на поріг. За спиною кращого друга стояла наречена Сергія.
«Вибач, Сергію, вибач нас обох… Так сталось».
Земля тікала з-під важких берців, але не було ні сліз, ні гніву. Хлопець прямував до виходу.
«Сергію, кумом нашим будеш? Ми ж домовлялись. Вже скоро».
«Так, договір дорожче грошей… А любов, напевне, цінніше за дружбу».
