8 вересня у Миколаївську громаду повернувся на щиті захисник Василь Бойко, який загинув 22 листопада 2024 року, отримавши поранення в районі населеного пункту Петрівка Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання.
Про це повідомляє Миколаївська селищна громада.
Полеглого героя зустріли живим коридором, аби провести в останню путь.
Про свого земляка Василя Бойка пише жителька Улянівки Людмила Каштенкова.
"Важко... Кожне слово, яке б мало звучати, зупиняється десь, стискається в безсиллі, і, утративши надію, уклякає на півдорозі. Війна не має людяності. Але має обличчя: згорьованих матерів... безутішних родин... дітей-сиріт.
...Оцими вулицями добирався до школи, бігав до будинку культури в кіно чи на дискотеки, зустрічався зі знайомими, приятелями, жив життя. А тепер... а тепер (величезний біль, туга, розпач) - дорога до останнього земного прихистку. Остання дорога.
Важкі слова. Важкі думки. Бо ж знаєш людину з дитинства, бачиш, інколи перекидаєшся діалогом: як справи... як життя? А потім його життя закінчується. І обриває його ворог, що приліз на твою землю, щоби сіяти смерть.
Кожного разу, із величезною надією торкаючись "поділитися", дуже хотілося прочитати: "Дякуємо, Василь знайшовся". Довгі місяці болю для рідних, але дива, на яке всі сподіваються, просять-молять, не сталося: ще на одного воїна, захисника збідніла наша Улянівка.
На щиті... На щиті... Не так, ой, не так хотів повернутися додому, до рідних. І мрії були, і плани... Знову квіти, знову навколішки, знову пісня розтинає душу, знову слова прощання. І знову й знову розуміння-переконання: нас прийшли вбити московитські недолюдки лише за те, що ми - українці. І стоять наші захисники проти оскаженілого сатанинського ворога насмерть, щоби там, за їхніми спинами, у тилу, на своїй землі могли жити інші. Ми з вами.
...Пам'ять калейдоскопує, повертає, здається, у зовсім недавно: дорога до Сум, розмова: Ти як?.. Та ось, після поранення, лікуюся... (важко піднімається, щоби вийти). Давай допоможу... Та ні! Я сам, це вже дрібниці, буду жити (усміхається). Надовго додому?.. Підлікуюся - і назад, нам не можна зупинятися, вони прийшли нас убити всіх... Одужуй і повертайся! Живим... Постараюся...
Повернувся. Воїн. Захисник. На щиті. Тепер разом із побратимами в Небесному Легіоні тримає небо над кожним із нас. Легких хмаринок, воїне. Ти хотів і мав жити! Радіти й усміхатися так, як умів лише ти. Гріти душу рідним. Доля ж готувала тобі інший шлях: воїна, героя.
І так: Герої не вмирають! Доки ми їх пам'ятаємо. А пам'ятати повинні вічно: із молоком матері, із першим словом - передати з покоління в покоління розуміння ціни нашої волі".
Вічна пам'ять, вічна шана захиснику. Щирі співчуття рідним.
