Гадес – колумбієць, який із перших днів широкомасштабного вторгнення став на захист України. У 2022 році він уже нищив російських окупантів на Харківщині – у Петропавлівці, неподалік Куп’янська. Його позивний – ім’я володаря потойбічного царства. Для побратимів воно слугує нагадуванням: кожен день на полі бою – мандрівка між життям і смертю. Для ворога ж це попередження: з Гадесових володінь, небагатьом щастить повернутися живим.
Воїн за покликанням
Гадес уже майже двадцять років у війську. Свій перший досвід отримав в армії Колумбії, а згодом майже чотири роки прослужив у Французькому іноземному легіоні. Після цього боєць працював у приватних військових компаніях на Близькому Сході та в Африці. Коли почалось російське вторгнення, колумбієць уже будував мирне життя в Німеччині та Швейцарії, однак не зміг лишатися осторонь перед обличчям несправедливості:
“У 2022 році мій колишній командир запропонував приєднатися до спецпідрозділу в Україні. Я вирішив приїхати, бо росіяни – це загарбники, які хочуть відібрати свободу в українського народу. Жодна нація у світі не має права привласнювати свободу іншої. Я воюю проти цього”.
Універсальний стрілець
За довгу військову кар’єру Гадес опанував широкий арсенал стрілецької зброї. Цей досвід виявився незамінним в Україні, де поле бою вимагає універсальності:
“У колумбійській армії моєю основною зброєю була ізраїльська гвинтівка Galil. У Французькому іноземному легіоні, я спеціалізувався як снайпер. У відрядженнях до Африки та Близького Сходу працював із німецькою Heckler&Koch. В Україні починав із АК, потім перейшов на CZ BREN, а нині знову працюю із компактною версією АК – АКС-74У”.
Гадес упевнено володіє сучасними видами озброєння, проте віддає перевагу платформі АК. Причина проста й прагматична. Це найпоширеніша здобич на захоплених ворожих позиціях:
“З часом я зібрав чимало трофеїв на передовій – переважно ворожі АК. Це стара зброя, але далеко не застаріла. Звичайно, чеська CZ BREN чи американська М4 – більш сучасна зброя. Але у “калаша” є своя перевага – він працює навіть у воді та піску, коли все інше може вийти з ладу”.
Віч-на-віч з ворогом
Спеціалізація Гадеса – піхота. Там “на нулі”, серед багнюки, руїн і потрощених стовбурів дерев, він та його побратими вступають у прямий вогневий контакт із ворогом:
“Місія завжди одна: знищити загарбників. Як ми цього досягаємо? Вбиваючи їх. Іншого способу не вигадали.”
Вихід на завдання – завжди ризик. Тому кожна звитяга заслуговує на відзнаку:
“Тут, в Україні, я отримав багато медалей, бо воював у найгарячіших місцях. Наприклад, минулого року я був у Старомайорському, на Донеччині. Пробув на позиціях 21 день. Бої були надзвичайно запеклими – я ледь не втратив життя. Після цього майже пів року провів у шпиталі, щоб відновитись”.
Об’єднані однією метою
Гадес упевнений: саме почуття обов’язку відрізняє Інтернаціональний легіон від ворога. Кожен, хто приєднується до Легіону, ясно усвідомлює, заради чого він тут:
“Ми боремося за свободу України. Це ідея, яка надає сил. У ворога ж немає справжньої мети, за яку варто битися. Багато хто з них немов самі напрошуються на смерть. Бо вони не мають жодного бажання повертатися до себе додому”.
Аби вижити та перемогти ворога, однієї відваги недостатньо. Щоб воювати поруч із такими бійцями, як Гадес, треба опанувати конкретний набір навичок:
“99% бійців, які приєдналися до Першого батальйону, приїхали з-за кордону. У себе вдома чимало з них служили у війську, часто у спецпідрозділах. Ми всі добре навчені. Майже як сили спеціальних операцій.
Натомість ворог хоче виграти війну кількістю, а не якістю. Вони просто женуть людей уперед – хвиля за хвилею. Чому вони приїжджають сюди вмирати? Бо вони не солдати, а дурні, яких їхні командири відправляють на забій”.
Фізична форма, тактична підготовка, володіння зброєю та вміння зберігати спокій під натиском ворога – базовий набір для легіонера. Але Гадес переконаний: є ще одна річ, яка стане надзвичайно корисною у бою:
“Інстинкт самозбереження – не менш важливий. Багато наших бійців – не професійні солдати, а колишні цивільні. І цей інстинкт – це те, що дозволяє їм вижити на фронті.”
Новий дім
Гадес побував у багатьох країнах, де він познайомився із різними культурами. Та попри все, саме Україну він свідомо обрав своїм новим домом:
“Я воюю за Україну, бо віднині тут моя сім’я: моя дружина – українка. Я хочу мати дітей, виховувати їх в Україні, та оселитися тут на все життя”.
Легіонер закохався в цю землю – а таке почуття неможливе без розуміння того, що любиш. Тож за кожної нагоди він вирушає у мандрівку країною, аби відчути, чим вона живе:
“Я об’їхав майже всю Україну. Коли маю можливість, сідаю на потяг чи автобус і їду відкривати для себе нові міста. Я був в Одесі, Львові, Києві, Харкові. Донеччина надзвичайно красива, і від того ще трагічніше, що тепер цю землю топчуть ці орки”.
Україна здається Гадесу напрочуд схожою на рідну Колумбію. Можливо, саме завдяки цьому він відчуває спорідненість із землею, яка так далеко від рідного дому:
“Природа тут така ж дивовижна, як у Колумбії. Ще одна схожість – їжа. Мене здивувало, як українці шанують свою кухню. Це нагадує те, як до їжі ставляться в Колумбії. Україна також особлива тим, що це християнська країна, де сім’я понад усе. У Колумбії так само: родина – на першому місці”.
Мова – місток до нової країни та її культури. Гадес це розуміє і намагається опановувати українську:
“Моя дружина хоче, щоб удома я говорив її рідною мовою. Коли я голодний, кажу їй українською: “Я хочу сніданок, я хочу обід, я хочу вечерю. Ходімо до магазину, ходімо в центр, ходімо на базар”.
Твереза голова, тверда рука
Гадес має ясне послання для тих, хто готовий приєднатися до оборони України: перемога залежить не тільки від героїзму, а й від підготовки та витривалості:
“Це дуже важко. Всі знають, що кожного разу можна загинути. Це довга війна. Ворог думав, що це буде чотириденна “спецоперація”, щоб захопити Київ. А тепер це вже чотирирічна повномасштабна війна”.
Навіть люди зі сталі потребують перепочинку. Гадес знає, наскільки виснажливою може бути війна такої безжальної інтенсивності. Але попри труднощі, він закликає не здаватися:
“Багато хто стомлюється. Навіть ті з нас, хто воює за свободу тут, в Україні, відчувають виснаження й хочуть піти. Але я завжди закликаю повертатися, бо ми на правильному боці історії. І зрештою вони повертаються. Бо вони знають: фронт безжальний, і наш обов’язок ще не виконано”.
Дізнайтеся більше про Інтернаціональні легіони оборони України та про те, як приєднатися - за посиланням.
- Текст: Дмитро Толкачов;
- Фото й відео: Володимир Патола;
- Відеомонтаж: Олександр Лось.
