Як працювала бригада поїзда «Суми'Київ» у ніч, коли залізничний вокзал і станцію Суми атакували російські шахеди.
У повідомленнях про обстріл і руйнування Сумського залізничного вокзалу та вагонного депо після тих жахливих фото мене найбільше вразила фраза сухого офіційного повідомлення від Сумської ОВА: «Після масованого удару росіян по Сумській громаді пошкоджена залізнична інфраструктура – пасажирське депо, каси та вокзальне обладнання. Каси тимчасово не працюють, але квитки на поїзди далекого сполучення можна придбати онлайн через офіційні сервіси «Укрзалізниці». На приміські рейси – безпосередньо у провідників. Потяги відправляються за графіком».
Фото: facebook.com/Олексій Кулеба
Як пережили цю ніч залізничники, ті, хто опинився в епіцентрі атаки, і головне – як їм вдалося о шостій ранку вийти на посадку і відправити поїзд на Київ вчасно, розповідають очевидці, працівники залізниці.
Я говорила з моїм сусідом, якого добре знаю з дитинства, Андрієм Кальченком. Після закінчення Білопільського професійного училища Андрій отримав спеціальність і працює на залізниці вже два роки. На цей час на посаді поїзного електромеханіка, обслуговує поїзди 779 «Суми - Київ» та 143 «Суми - Рахів».
Поспілкувалися ми з ним і його колегами, коли їхня бригада вже повернулася з рейсу – з того самого, який потрапив під обстріл у ніч із 30 на 31 жовтня і який вийшов вчасно на платформу, щоб везти пасажирів до Києва. До розмови долучились провідниці потягу 779 Світлана Савченко, Олена Норейко та начальниця поїзда Валентина Придатко.
Ніч після вибуху: як працювали провідники поїзда «Суми–Київ»
У ніч із 30 на 31 жовтня бригада поїзда №779 «Суми – Київ» повернулася з чергового рейсу. Близько десятої вечора потяг із восьми вагонів прибув до Сум і був поставлений у резерв – спеціальне місце, де провідники готуються до наступного виїзду. О шостій тридцять ранку вони мали знову вирушати до столиці. Бригада працювала уже четверту добу, і рейс на Київ мав бути крайнім перед чотириденним відпочинком.
У резерві панувала звична передрейсова метушня: хтось прибирав вагони, хтось здавав звітність і документи, хтось готував постіль чи перевіряв обладнання. Начальник поїзда звіряв графік, а електромеханік перевіряв роботу систем. Дехто вже ліг відпочивати – попереду був новий день і нова дорога. Але близько десятої над містом знову пролунала тривога.
- Ми чули їх майже щодня, – згадує старший поїзний електромеханік поїзда Андрій Кальченко. – В районі вокзалу це вже стало звичним: шахеди пролітають, десь працює ППО, іноді чути вибухи.
І цього разу ніхто не здивувався. Дехто залишився в кімнатах, хтось у вагонах, дехто пішов у сховище. Та за кілька хвилин ситуація змінилася. Безпілотники стали підлітати дедалі ближче. У темряві було чути характерне дзижчання, яке швидко наростало.
- Ми зрозуміли, що цього разу воно буде поруч, – каже Андрій. – Хтось побіг у підвал пошти, хтось – у залізничне укриття. Але не всі встигли. Я, приміром, у цей час стояв на вулиці і почув гудіння шахеду дуже близько. Тож зайшов у підвал. Вже в підвалі чули гучні вибухи – ми розуміли, що падає десь дуже близько.
Потужна хвиля прокотилася по території станції. У підвал забігали злякані залізничники і розповідали, що шахеди падали прямо над головами, є руйнування та пожежа на території. Одразу важко було визначити, що саме пошкоджено і навіть передбачити, коли все скінчиться. У повідомленнях писали, що над Сумами багато шахедів і атака триває.
Ми в підвалі чули вибухи – то ближче, то далі. Коли вибухи скінчилися (в усякому разі, їх не було кілька хвилин), вийшли на вулицю і побачили страшну картину.
Всі, хто того дня був на станції, мають другий день народження!
- Було дуже страшно. Коли ми вибігли надвір, то побачили, що палає триповерхова будівля – полум’я сягало даху, і від нього загорілися інші споруди поруч. Горіли наші склади, комірки, усе, де ми зберігали свої речі, – згадує провідниця Світлана Савченко, яка теж працює в цій бригаді. - На момент першого прильоту я була в приміщенні складу і не встигла зрозуміти, що відбувається, як почула вибух і одразу на мене впала частина стелі, посипалась штукатурка, кругом падали уламки, все ніби хиталось під ногами. Я на ходу схопила речі, які були під рукою, знайшла вихід на вулицю і побігла в укриття. І вже через кілька хвилин склад загорівся.
- Було видно полум’я, чути тріск і крики. Горіло депо, дим застилав усе навколо. Було страшно, але ми одразу почали допомагати – витягували речі, перевіряли, чи всі живі. Головне, що ніхто з наших не загинув, – розповідає ще одна провідниця Олена Норейко. - Провідники ховалися, хто де міг. А коли почалися вибухи, між чергами вибігли – хто в чому був. У когось телефон залишився всередині, у когось документи. Вже після всього стоїмо – вони у тапках, злякані, втомлені. Каже одна: “Оце все, що в мене залишилось”. Дали їй куртку, бо навіть куртка згоріла. Телефон теж.
Вогонь охопив будівлі поблизу: склади, технічні приміщення, пошту. Вікна у резервному корпусі вибило, уламки скла розлетілися по кімнатах. Пожежним не одразу вдалося приступити до гасіння полум’я, бо тривала атака шахедами – вони кружляли поблизу. Загроза повторних ударів ще залишалася.
Фото: facebook.com/Олексій Кулеба
Начальниця поїзда Валентина Придатко згадує, що з першими звуками вибухів почала шукати своїх колег, робити перекличку, дзвонити тим, кого не бачила в укритті.
- Мені не стільки за себе було страшно, як за дівчат, вони ж молоді, ще розгубляться і не врятуються. Тож заспокоїлась хоч трохи, коли всі обізвались і перебували у відносній безпеці. Всі живі, налякані, але вибухи тривали. До повного відбою ми сиділи в укритті, а коли вийшли, то побачили жахливу картину. Найбільше боліло те, що буквально напередодні до складу завезли новий товар – воду, продукти, сухпайки, які мали роздавати пасажирам у рейсі. Усе це перетворилося на суцільне пекло.
- Там стояли коробки, все свіже, нове. Ми тільки розклали. І от воно все горить… Ми чули тріск, а потім – вибухи. Хтось сказав, що детонація, що може щось небезпечне вибухає. А потім зрозуміли – то рвуться освіжувачі повітря. Їх там була ціла коробка. Балончики з аерозолем вибухали один за одним, як салют, тільки страшний і гарячий. Це посилювало пожежу, і полум’я йшло вище, - згадує Андрій Кальченко.
Коли атака стихла, всі вийшли подивитися, що лишилося від їхнього складу – тільки чорні стіни, попіл і скручений метал. Згоріло все – особисті речі, форма, продукти, інвентар. У деяких провідників не лишилося навіть документів. Пожежу не могли одразу загасити – пожежні машини не могли під’їхати, бо атаки тривали.
- Шахеди знову заходили, і знову вибухи. Кажуть, того разу було більше десяти прильотів. Ми просто стояли і молилися, щоб ніхто не загинув. Лише під ранок, коли небо вже посвітлішало, рятувальники змогли остаточно загасити вогонь. Провідники були розгублені, перелякані, але всі живі. Після всього сказали – відпочиньте трохи. А що відпочинеш? Я пішов до знайомого, він живе неподалік, там трохи приліг. Але о п’ятій ранку вже повернувся – поїзд треба готувати... - говорить Андрій.
Фото: facebook.com/Олексій Кулеба
Попри руйнування й безсонну ніч, колектив поїзда №779 «Суми–Київ» вийшов на роботу
Вранці, коли над станцією ще стояв запах гару, вони знову відкрили двері вагонів для пасажирів. Бо така їхня робота – тримати рух навіть тоді, коли поруч війна.
Поїзд стояв і чекав пасажирів
Ранком, коли на вокзалі ще пахло димом і плавленим металом, на перон почали підходити перші пасажири. Люди виходили з таксі, підходили з валізами – розгублені, здивовані, хтось мовчки фотографував наслідки нічної атаки. Не всі знали, що сталося. У соцмережах і офіційно про вибухи не повідомляли, тому багато хто навіть не підозрював, через що пройшла станція всього кілька годин тому.
- Люди заходили на вокзал і бачили – скрізь вибите скло, згорілі приміщення, уламки, дах провалений. Але на пероні стояв наш поїзд, – згадує Андрій. – І він чекав пасажирів. Ми його подали вчасно, без жодної затримки.
Попри руйнування, залізничники спрацювали блискавично. Чотири вагони були пошкоджені ударною хвилею – вибило вікна, обсипалася обшивка, місцями обгоріла обивка. Але за кілька годин їх замінили на інші, які оперативно доставили з сусідньої станції. Сформували новий склад, перевірили техніку, і поїзд знову був готовий вирушати.
- Я навіть спитав – а люди поїдуть? Чи не злякалися? Але всі, хто мав квитки, приїхали. Продаж і заповненість – сто відсотків. Люди стояли на пероні, чекали, заходили у вагони. Ніхто не відмовився, – каже Андрій.
Фото: Кордон.Медіа
Керівники поїзда, начальник, провідники стояли на місці – спокійні, зібрані. За їхнім виглядом не скажеш, що всього кілька годин тому вони ховалися від вибухів у підвалах і втрачали свої речі. Вони приймали пасажирів, перевіряли квитки, допомагали завантажити багаж, усміхалися.
- Це був уже четвертий рейс після тієї ночі. Ми виїхали на Київ, у столиці нас чекали, там причепили інші вагони. І вже того ж вечора всі пасажири благополучно повернулися до Сум – живі, цілі, здорові, – додає Андрій.
Наступного дня бригада нарешті змогла відпочити. Провідники згадували пережите, ділилися враженнями, підтримували одне одного. Хтось мовчав, хтось плакав, але всі розуміли – їхня робота не просто перевезення пасажирів, це – тримати рух життя, навіть тоді, коли довкола війна.
- Ми вчимося надавати першу медичну допомогу, нас навчають тактичній медицині. Знаємо, як накласти турнікет, як діяти під час обстрілу. Це вже частина нашої професії, – розповідає Андрій.
Сьогодні колектив поїзда №779 «Суми–Київ» знову в дорозі. Попереду – рейси, пасажири, станції. І попри все, вони продовжують робити свою справу – точно, спокійно, відповідально. Бо залізниця тримається на людях, які навіть після ночі вибухів встають о п’ятій ранку, щоб поїзд знову рушив у путь.
З Днем залізничника – всіх, хто не зупиняє рух України навіть під вибухами.
Фото Андрія Кальченка та Кордон.Медіа.
