З Камелем Мюдом ми познайомилися в Білопіллі на початку осені. Він приїхав у Сумську область, щоб зняти репортажі про життя прифронтової території. Тоді почались активні обстріли, ситуація була дуже неспокійною, але Камель і перекладачка Катерина не злякалися й приїхали до нас, аби на власні очі побачити, як ми тут живемо і працюємо.
Їх особливо вразило те, що в маленькому прикордонному містечку продовжує виходити
друкована газета. Ми побували разом у редакції, показали, як формується номер, як газету розвозять по магазинах і як ми доставляємо її людям. Для Камеля, як для журналіста, це стало справжнім відкриттям.
Фото: З архіву Н.Калініченко
Потім ми разом відвідали жителів Білопілля, зайшли в магазини, поспілкувалися з містянами. Камель багато фотографував, уважно слухав кожну історію. Він був щиро вражений і згодом підготував чудові матеріали, опублікував фотографії. Відтоді ми підтримуємо зв’язок — переписуємося, обмінюємося новинами — і Камель постійно каже: «Я обов’язково приїду до вас іще».
Також він провів лекцію для студентів машинобудівного коледжу, де розповів, як прийшов у журналістику. Згадав, що до 2022 року працював і навчався у Польщі. Коли почалася повномасштабна війна, він вирішив не повертатися до себе додому, у Нідерланди, а приїхати в Україну — і відтоді працює тут.
Ось як він розповідає про свою роботу:
- Моя пристрасть до фотографії та цікавість до людських історій уже привели мене в захопливі місця та на важливі події, де я фіксую реальність своєю камерою. Сила зображень викликати емоції та розповідати історії завжди мене захоплювала. Як фотожурналіст, я прагну використовувати цю силу, щоб передавати важливі події та суспільні проблеми й ділитися ними з іншими. Я вірю, що фотожурналістика має здатність привертати увагу, зворушувати людей і, можливо, навіть сприяти змінам.
Камелю лише 25 років, він володіє п’ятьма мовами, багато фотографує та створює дуже цікаві репортажі. На його сайті можна побачити не тільки світлини з України — у нього чимало робіт із різних куточків світу. Це талановитий, світлий хлопець і щирий друг України.
Фото: З архіву Н.Калініченко
Йому дуже сподобався квас у Білопіллі, який ми пили в барі «Оболонь». А коли зайшли знімати репортаж про те, як живе родина білопільців Ольги Іванівни Щербак, то на власні очі побачив, скільки уламків вони викопали на городі під час посівної і як обладнали підвал, куди ховаються під час обстрілів.
Коли Камеля і перекладачку Катерину запросили за стіл, пригостили звичайною нашою вечерею, хлопець відверто сказав: "У нас так просто не зайдеш у чужий будинок і тебе не посадять за стіл". Якраз у цей час на кордоні почався обстріл і полетіли КАБи. Стовпи диму ми бачили з подвір’я. Камель це фотографував і дивувався, що ми не ховаємось у підвал.
Ми з ним також розвезли газети по магазинах і він переконався, що газету купують і читають.
Ось що він написав на своїй сторінці в Інстаграм:
"У Сумах я зустрічаю Наталію, головну редакторку місцевої газети, яку вони разом із чоловіком доставляють у місто самі. Вони показують мені, що, попри все, продовжують друкувати й доставляти газети в місто поблизу російського кордону.
Я приєднався до них у поїздці до Білопілля — міста приблизно за десять кілометрів від
кордону. Багато жителів виїхали, але дехто вирішив залишитися. Для них газета — це більше, ніж просто новини. У місці, де електрика й зв’язок часто зникають, друкований випуск залишається способом тримати зв’язок із зовнішнім світом.
Серед безлюдних вулиць і пошкоджених будинків газету доставляють тим, хто залишився.
Короткий обмін словами, кілька фраз, усмішка. Маленькі моменти, що свідчать: звичайне життя, хоч і крихке, тут досі існує".
Я вдячна таким журналістам, які не залишають нашу країну без уваги. Камель уже опублікував свої фотографії з Херсона, Харкова, Донеччини — так він привертає увагу світу до того, що переживає Україна.
