Знову важка тиша, біль і сльози огорнули Улянівку. 17 грудня "на щиті" повернувся захисник, військовослужбовець 92 окремої штурмової бригади, Ігор Семоненко. Не так планували його зустрічати з війни рідні, друзі та земляки. Але безжальна війна забирає найкращих...
Прощання з Ігорем відбулося у Свято-Воскресенському кафедральному соборі м. Суми.
Спогадами про земляка поділилась жителька Улянівки Людмила Каштенкова:
"Дивлячись на них, відразу думалося: це ж треба, щоб Бог звів отак до пари, як у пісні, де обоє чорняво-чорноокі. Мабуть, тому так, що кохання. Справжнє, велике, людське. Яке згодом ще більше зміцніло, розвинулося й заграло, розфарбувавши щастям життя - народилася донечка.
Життя йшло. Плани вибудовувалися. Мріялося... А тепер він повертається НА ЩИТІ. Чоловік...батько...рідна людина. Ігор Семоненко.
До останнього не хотілося вірити, до останнього жевріла надія: може, помилка... буває ж... Але знову - жалоба. Знову - дорога, тепер уже навіки від рідного порогу. Знову Улянівка терпне від болю: ще один захисник, односелець пішов у Вічність.
Не погойдати онуків... Не обійняти більше дружину, доньку... Не зустрітися з рідними, друзями... Тільки вві сні тепер... Тільки вві сні...
Скільки доль понівечено, скільки сердець згорьовано, скільки сліз пролито, скільки мрій обірвано... І все - через недолюдків. Та вони ніколи й людьми не були. Рашисти. І навіки-вічні затавровані тепер.
...Ще на одного янгола-охоронця стало більше на Небесах. Але від того не зменшується біль. Болить і пече за кожного, хто відійшов І вже (вірю!) дуже скоро отой пекучий біль проллється на голови всіх (без виключення!) рашистських недолюдків. І лише тоді, мабуть, кожен із наших Захисників спочине, упокоєним.
Легких хмаринок тобі, ВОЇНЕ. І Царства Небесного. Бо ти заслужив його. Бо віддав найцінніше - життя, залишивши тут, на Землі, невимовний біль для найрідніших. Тепер ти - у Небесному Легіоні, який бореться з нечистю. І поборе її обов'язково".
