27 грудня 2025 року в Миколаївську громаду повернувся «на щиті» наш земляк, воїн Денис Криловецький. Захисник загинув 15 вересня 2024 року біля н.п. Гірник, Покровського р-ну, Донецької області. Воїну назавжди - 37...
Про це повідомляє Миколаївська селищна громада.
Денис народився 2 липня 1987 року. Навчався в Улянівській середній школі, закінчив Сумське медичне училище, згодом вступив до філії Київського університету народної і нетрадиційної медицини. Працював лікарем-фізіотерапевтом, реабілітологом.
З початку повномасштабного вторгнення в 2022 році вступив до лав місцевої тероборони, потім долучився до ЗСУ.
Денис Юрійович на псевдо «Палій FM» - навіки солдат, гранатометник третього відділення четвертого взводу другої спеціальної роти в/ч А4270. Загинув 15 вересня 2024 року біля н.п. Гірник, Покровського р-ну, Донецької області, боронячи Батьківщину.
Земляки зустріли захисника живим коридором. Після відспівування в його рідній Улянівці, близькі та друзі востаннє провели полеглого воїна земною дорогою та поховали на місцевому кладовищі.
Про свого земляка згадує жителька Улянівки Людмила Каштенкова:
«На мить погляд вихопив написане: " Дєня..." І серце пропустило удар: Денис... Денис Криловецький. Дива не сталося.
...Востаннє душа ще земними очима глянула на те, що було найсокровеннішим, найріднішим, найбажанішим... Прощалася з дитинством, яке вигуцувало лугом біля хати, що пахла бабусиними смаколиками й дідовою наукою майстра; піднялася на згірок, до саду й вище – на шкільне подвір'я, куди щоранку топталася стежка; затрималася там, де часто-густо збиралися з друзями... Болить душа. Тіло ж відболіло.
Ті, хто знав Дениса вже як ВОЇНА, дивувалися його якійсь аж надрішучості: ішов уперед без жодного сумніву. Мабуть, та сила в нього була від глибокої любові до свого рідного й спопеляючої ненависті до болотяно-рашистської нечисті.
Може, і позивний мав такий, щоби спопеляти ворога – Палій.
Тільки б жити, жити таким ще дітям. Підставляти обличчя під тепле проміння сонця, радіти подиху вітру, мріяти під зорями тихими... Та скільки вже їх навічно в засвітах. І кожного разу, коли знову "НА ЩИТІ" – світ зупиняється, втрачає фарби, зменшується на ще одне недожите, недомріяне, недолюблене життя...
Він якось по-особливому завжди намагався допевнитися до суті, по-своєму розставити оті всі крапки над "і"... А ще, схилившись над зошитом, інколи просив:
- Зачиніть, будь ласка, двері ( вони завжди в мене відчинені в коридор)...
- ???
- Буду писати, треба думати... нехай не заважає ніхто...
І поринав у світ, звідки виносив свою думку, своє переконання, бачення...
Але вже більше ніколи-ніколи ні відчинить двері, ні переступить поріг шкільного кабінету. І батьківського теж.
Запалилося життя і згасло. Рано. Занадто рано. Відібралося нечистю, виродками. Але ж пам'ять - її не відібрати. І в ній він - мале чорняве красиве дитя; симпатичний юнак; справжній воїн.
У далеких світах (вірю!) запалилася твоя, Денисе, зірка. Зірка ВОЇНА, ЛЮДИНИ, перевіреної честю й любов'ю. Вічний спочинок тобі. І легких хмаринок.
П.С. Колись цар Спарти Леонід відповів персам: MOLON LABE – Прийди і візьми. Ці слова (упевнена) були і в серці Дениса»…
Вічна пам’ять захиснику…
