З 68-річним жителем міста Ворожба Віктором Кутахом особисто познайомилася після перегляду в соцмережі футбольного матчу між двома командами: семидесятирічних і восьмидесятирічних чоловіків. Як виявилося, такі зустрічі земляків він організовує щороку.
Збираю друзів дитинства більше десяти років
- Це не перша наша футбольна баталія, - говорить Віктор Федорович. - Нею, зазвичай, ми закінчуємо наші щорічні зустрічі земляків.
Такі зустрічі Віктор Кутах почав організовувати ще десять років тому. Як розповів чоловік, народився і виріс він на вулиці Чехова у Ворожбі. В сорокових-п’ятидесятих роках у кожному дворі росло по троє-п’ятеро дітей.
- Ми народилися за кілька років по війні, мали небагатий достаток, але цінували дружбу, вчилися захищати себе, допомагали мамам і батькам (чиї повернулися з фронту), грали в футбол. Було аж дві вуличні команди. Зараз на нашій вулиці залишився десяток дворів і зовсім мало людей. Батьки померли, ми роз’їхалися. З багатьма своїми друзями дитинства, родичами ми листувались, розмовляли телефонами. Активніше спілкування почалось із появою мобільного зв’язку. А коли з’явилася можливість спілкуватися в соцмережах, стали активно дружити і обмінюватися новинами, - згадує співрозмовник.
Від спілкування в соцмережах – до реальних зустрічей
Віктор Федорович вирішив організувати зустріч колишніх мешканців вулиці Чехова. «Підлаштовувались» під найвіддаленішого гостя – Миколу Антоновича Єйбога, який прилетів у колишню домівку аж із Астани. Після інфаркту, зі стендом в судинах, але – додому!!!
Його земляки і друзі дитинства відклали справи і з’їхались на рідну Климівку (район Ворожби). Окрім місцевих із Ворожби та Білопілля, приїхали Павло Максименко з Енергодару та його сестра Лариса з Києва, друзі з Шостки.
- А от наш друг Володимир Синах із Донецька спілкувався з нами телефоном і з нетерпінням чекав відео, яке я викладу в мережу, - говорить Віктор Кутах.
Віктор Федорович відкрив власну хату, виніс столи (єдине, що там залишилось) і разом із хлопцями та дівчатами (по-іншому вони одне до одного не звертаються) сіли під вишнею, яка пам’ятає їх іще молодими.
А наприкінці зустрічі традиційно - футбол
- Цього року я пожартував, що будемо грати «до першого інфаркту», - каже Віктор Федорович. - Але всі залишилися живі-здорові, задоволені та впевнені, що наступного року знову приїдуть на малу батьківщину. Дехто на прощання казав, що тепер не можна вмирати, бо пообіцяли зустрітись.
Коли поїхав останній гість, я запитала у Віктора Федоровича, чим він тепер буде займатися до нової зустрічі?
- Зараз піду і зроблю відео в Інтернеті, виставлю у Фейсбук: в мене там є своя сторінка. Онук навчив мене користуватися спочатку комп’ютером, потім Інтернетом, а зараз активно опановую соцмережі. Навчився робити коротенькі відеосюжети. Намагаюся максимально зафіксувати всі події, бо життя дуже стрімко змінюється і хочу залишити пам’ять про людей, події, про те, що відбувається.
До речі, Віктор Федорович знімає сюжети не лише про рідне місто, його історію, а й порушує соціально важливі питання: збереження довкілля, виховання молоді тощо. Все це поширює на своїй сторінці та в групах.
Він не скаржиться на життя, його турбує лише одне: не вистачає сил і часу зробити все задумане.
В храмі є частина і моєї праці
У місцевому храмі Успіння Пресвятої Богородиці вже не один оклад ікони виготовлений руками Віктора Кутаха.
- От і зараз майструю кіот для однієї старовинної ікони, - розповів чоловік. - Роблю у формі виноградної лози, має добрий вигляд.
Взимку місцевий активіст теж не сидить без діла, допомагаючи настоятелю місцевого храму отцю Петру організувати свято Водохреща на березі Виру. Влітку - ще більше справ. Не забуває й про місцевих діток: проводить для них свято Івана Купала на території свого мікрорайону.
А ще вирощує виноград, розсаду овочів. За розсадою до Віктора Федоровича приходять і сусіди, з якими він ділиться власним досвідом, саджанцями – всім вистачає.
- Чим старший стаю, тим більше хочу встигнути зробити якнайбільше корисних справ, - говорить співрозмовник. - Життя не можна марнувати та займатись різними дріб’язковими справами, бо втрачаєш найцінніше – час!
І для людини, яка позитивно дивиться в майбутнє, яка має багато цікавих ідей та задумів, вік - лише можливість поєднати набутий досвід і життєву енергію!
Фото з особистого архіву Віктора Кутаха.
