Пішла з життя Любов Борисівна Лєпьошкіна — людина великого серця, щирої душі та безмежної відданості своїй справі. Вона мужньо боролася з важкою хворобою до останніх днів, не розповідаючи про це нікому. Не любила жалю й співчуття, не хотіла обтяжувати інших своїм болем, бо завжди вважала, що кожен має свої турботи. Вона тихо несла свій тягар, з вірою і силою, які викликають глибоку повагу.
У Білопіллі Любов Борисівну знали й щиро любили. Багато років вона працювала дільничною медичною сестрою у дитячому відділенні Білопільської лікарні. Разом із лікарем Володимиром
Яковичем Гнатенком вони опікувалися здоров’ям дітей значної частини міста. Для багатьох поколінь вона назавжди залишиться «тьотею Любою» — доброю, уважною, щирою. Вона вміла знайти підхід до кожної дитини, заспокоїти, підтримати, допомогти.
Колеги, зокрема Світлана Квашенко та Віра Лісова, згадують її як життєрадісну, енергійну, щиру людину. Вона завжди усміхалася, підтримувала інших, надихала, але ніколи не говорила про власні труднощі. Дуже любила квіти, які оточували її всюди.
Любов Борисівна була не лише відданою медичною працівницею, а й люблячою дружиною, мамою, бабусею, опорою для своєї родини. Вона виховала трьох дітей, тішилася шістьма онуками, жила для них і безмежно їх любила. З чоловіком прожили у шлюбі понад 20 років, «найщасливіших років життя», - говорить чоловік.
Її донька Валентина з болем каже: «Разом із мамою пішла частина мене, пів мого життя…». І це відчуття поділяють усі, хто знав і любив Любов Борисівну.
Це велика втрата для родини, для колег, для всього Білопілля. Світла, добра пам’ять про неї назавжди залишиться в серцях людей.
Царство Небесне та вічний спокій Любові Борисівні...
