Про Назара Манжару написали ледь не всі українські ЗМІ. Назар надав першу допомогу пораненій жінці і вкотре довів, що в Сумах завжди потрібно знати й розуміти, як рятувати своє життя та життя інших. Події розвивалися так. 2 березня під час атаки російських БпЛА кулею було поранено пасажирку маршрутки у Сумах. У салоні їхали й інші пасажири. Але коли дах авто пробила куля і поранила жінку в руку, почалася сильна кровотеча. Поруч із нею залишилися лише хлопець і водій.
Поранена Світлана Положій розповідає:
— Я їхала звичним маршрутом із роботи додому. Ми чули, що в місті оголошено тривогу, що десь
збивають безпілотники. Але якщо до всього прислухатися і реагувати, то й з дому не вийдеш. Раптом у маршрутці щось тріснуло, і я відчула різкий біль у руці, немов би її наскрізь щось проткнуло. Кров побачила, лише як зняла куртку. Багато крові, куля випала і рана відкрилась. Ми побачили, що в стелі машини отвір — звідти й прилетіла куля.
Я спочатку передавила руку і ледь утримувала, щоб не посилилась кровотеча. Запитала у пасажирів, хто допоможе зупинити кров. Було дуже боляче, я ледь не втратила свідомість. З маршрутки всі повиходили. Водій робив вигляд, що шукає аптечку. А хлопець стояв біля водія і одразу сказав: «Я можу вам допомогти і зупинити кров». Знайшов лямки від рюкзака і сказав, що треба передавити поверх рани. І тоді туго перев’язав руку вище поранення. Але крові все одно було багато. Водій почав викликати швидку допомогу, там телефоном давали поради. На жаль, жодною з них до приїзду медиків ми не скористалися, бо в авто не було ні бинтів, ні аптечки взагалі.
Швидка приїхала, мене госпіталізували. Якби не Назар, то втрата крові була б набагато більшою. А зараз мені вже зробили кілька операцій, і я щиро вдячна хлопцеві, що він не кинувся тікати, а допоміг. Знаєте, не кожен дорослий не розгубиться від виду крові та в екстремальній ситуації. А дитина зорієнтувалася і допомогла мені.
Окрім подяки, пані Світлана говорить, що віднині в кожній сумці й у кожній кишені носитиме із собою турнікет. І радить робити це всім.
— Я зазвичай ношу турнікет у сумці, але цього разу взяла рюкзак і не переклала туди цей засіб. І от бачите, що трапилося. Тож, шановні земляки, ми живемо в таких умовах і в такому місці, що про свою безпеку краще дбати самому. Також вивчайте правила надання першої допомоги, вмійте користуватися турнікетом. Вчіть цьому своїх дітей. Можливо, це буде чиєсь врятоване життя чи ваше!
Про свій вчинок Назар розповів Суспільному.
Їхав у маршрутці на заняття з англійської мови і потрапив під російську атаку — так 2 березня у
Сумах пригадує 15-річний школяр Назар Манжара. Тоді кулею поранило пасажирку, і саме їй підліток надав першу домедичну допомогу.
— Куля пролетіла, звук був, ніби тріснуло скло. Жінці стало погано, я підійшов… Мені якась жінка дала ремінець із сумки, ми перетягнули пораненій руку. Потім я стояв, тримав руку і дивився, щоб не так сильно текла кров, — розповідає Назар.
Хлопець пригадує, що домедичну допомогу надавав і водій:
— Він перекрив рушником рану і тримав, та дзвонив у швидку.
Мама Назара — Ганна Школьна — згадує російську атаку безпілотників і розмову з сином.
Назар із мамою ГанноюФото: Суспільне.Суми
— Спочатку почула постріли, було збиття «шахедів». Я зателефонувала синові, запитала, чи доїхав він до місця призначення. Але він сказав, що ще в дорозі й усе добре. Через кілька хвилин він знову телефонує і каже: «Мамо, прилетіла куля в маршрутку, я надаю допомогу жінці». Звісно, я спочатку перелякалася, запитала, як він себе почуває. А він відповів, що все добре. Потім я почула, як жінка поруч говорила, що хлопчик надає допомогу. Бо, наскільки я зрозуміла, всі дорослі вийшли — залишився лише син і водій.
Після цього Назар таки встиг на заняття з англійської, хоча й запізнився приблизно на 20 хвилин. Хлопець займається спортом і мріє стати архітектором. Домедичну допомогу він надавав уперше.
— Війна… Бачив уже багато наслідків атак, — каже підліток.
Про вчинок свого учня Назара Манжари класна керівниця Валентина Іванівна Кіктенко говорить зі щирою гордістю. Каже, коли дізналася від мами хлопця, що він надав першу допомогу постраждалій жінці, емоції було важко стримати.
— Я дуже пишаюся Назарчиком! Коли дізналася про такий мужній вчинок від його мами, відчула неймовірну гордість за свого учня, — розповідає вона.
За словами вчительки, цей вчинок не став для неї несподіванкою, адже характер хлопця добре відомий усім у класі. Назар — надзвичайно чуйна і безкорислива дитина. Він ніколи не вступає в суперечки, завжди стриманий, цілеспрямований, має власну думку і користується авторитетом серед однокласників. Напевно, саме завдяки своїй чесності, відкритості й готовності прийти на допомогу.
У житті класу Назар завжди активний: проявляє ініціативу, вміє слухати, бере участь у спільних справах. Так само активно він проявляє себе і поза уроками. Хлопець займається в гуртках, бере участь у шкільних олімпіадах та позашкільних конкурсах. Має багато грамот і відзнак. Ось і нещодавно в обласному конкурсі відеочеленджів «Моє українське сьогодення» він посів ІІ місце.
Назар МанжараФото: надала Валентина Кіктенко
У класі вже кілька років існує добра традиція — до свят створювати відеопрезентації.
— Починаючи з п’ятого класу, ми робимо відео до свят. Спочатку це було на моїй відповідальності, але коли діти підросли, я передала їм ініціативу. Минулого року вони змонтували неймовірно красиве відео для мам і дівчаток до 8 березня. А цього року за відео про наш клас відповідав Назар. Він збирав фото і разом з Арсенієм Ключником та іншими дітьми опрацьовував матеріали і монтував відеоролик. Тож можна сказати, що Назар міг би навіть стати комп’ютерним дизайнером, — усміхається вчителька.
З роками змінилися й навчальні інтереси хлопця. Якщо у п’ятому класі Назар іще не мав виражених схильностей до певних предметів, то зараз більше зосередився на точних науках. Йому добре даються математика і хімія. Водночас він бере участь і в олімпіадах із біології, вивчає іноземні мови.
— Велика заслуга в цьому — його батьків, які приділяють належну увагу навчанню сина, — говорить Валентина Іванівна.
На її думку, важливу роль у характері хлопця відіграє і родина. У Назара є менша сестричка, про яку він завжди дбає і турбується з самого малечку. Можливо, саме це почуття відповідальності й допомогло йому не розгубитися у критичній ситуації та прийти на допомогу жінці.
— Якби не війна, напевно Назар мав би можливість проявити у колективі лідерські якості, силу свого характеру. Адже якщо він зміг сконцентруватися в екстремальній ситуації та проявити таку стійкість і сміливість — якості лідера в нього однозначно є.
Можна сказати, що цей вчинок — логічне продовження його характеру. І дуже приємно, що уроки охорони здоров’я пройшли не дарма, — додає класний керівник.
Учителька впевнена: ще змалечку Назар не залишив би жодного однокласника наодинці з труднощами. Валентина Іванівна каже, що дуже близько спілкується зі своїм класом. У ньому 26 учнів, серед яких дев’ять відмінників.
— Усі вони настільки порядні, згуртовані й відповідальні діти, що, думаю, будь-хто з них вчинив би так само, як Назар. І якби не війна, якби ми жили у мирний час, напевно ми разом подорожували б, де тільки можна. Я дуже люблю туризм, — говорить вона.
Навчатися очно цим дітям вдалося лише у п’ятому класі. Далі були ковід, карантин, а потім повномасштабна війна — і навчання довелося перевести в онлайн.
— Нещодавно я прийшла до школи у робочих справах і побачила на дверях нашого кабінету табличку з написом «5-Б». Стало невимовно боляче. Адже зараз мої діти вже у дев’ятому… — зізнається вчителька.
Попри всі труднощі, вона намагається будувати стосунки з учнями на взаємній повазі.
— Я завжди ставлюся до дітей із великою повагою, прислухаюся до їхньої думки. Адже вони — наше майбутнє, саме вони пишуть історію майбутньої України. І в цю історію зробив свій внесок і Назар. Бо завдяки таким вчинкам у нас один шлях — до кращого майбуття.
