У цьому абсолютно переконана лікарка з 44-річним стажем роботи у Білопіллі Наталія Миколаївна Торопенко, яка працює тут із 1982 року. Прізвище Торопенко добре відоме не лише на Білопільщині, а й далеко за її межами. Її чоловік, Олександр Михайлович Торопенко, вже 45 років працює лікарем-невропатологом. Сама ж Наталія Миколаївна сьогодні — лікар загальної практики сімейної медицини.
Напередодні Дня сімейного лікаря наша розмова торкнулася не лише професії, а й мрій, які супроводжували її з дитинства.
Як зізнається Наталія Миколаївна, у юності вона зовсім не мріяла стати лікарем. Її захоплювала англійська мова, і вона серйозно готувалася до вступу на факультет англійської філології педагогічного інституту.
— Я ніколи не мріяла бути лікарем. Хоча мама працювала медичною сестрою у місті Путивль, — говорить вона.
Та доля розпорядилася інакше. У 1976 році Наталія Миколаївна поїхала до Харкова і вступила до
Харківського медичного інституту. Перший іспит — фізику — вона склала на «відмінно». Конкурс
тоді був надзвичайно великий: шість осіб на одне місце. Але випускниця Путивльської школи, золота медалістка, успішно витримала випробування і стала студенткою медичного інституту за спеціальністю «лікувальна справа».
Вона одразу знала, що буде терапевтом. Після навчання приїхала працювати до Білопілля, де й розпочалася її багаторічна професійна історія.
Не оминули ми й питання знайомства з майбутнім чоловіком. Історія виявилася доволі типовою
для студентських родин того часу.
— Звичайно, на картоплі, — усміхається Наталія Миколаївна.
Саме під час сільськогосподарських робіт після другого курсу вона познайомилася зі студентом,
який навчався на рік старше. Відтоді ця родина вже понад 50 років іде по життю разом.
Родина Торопенків — справжня медична династія. Якщо підсумувати професійний стаж Наталії
Миколаївни, Олександра Михайловича, їхнього сина Ігоря та невістки, які також стали лікарями,
а ще роки роботи мами Наталії Миколаївни, то загальний медичний стаж родини вже давно перевищив 100 років, а можливо — й усі 150.
До Білопільської лікарні Наталія Миколаївна прийшла працювати терапевтом. Її одразу призначили на шосту дільницю — центральну частину міста, яка охоплювала Савчуківку, Шереметівку та інші вулиці. Понад двадцять років вона обслуговувала цю дільницю, знаючи особисто не лише окремих пацієнтів, а й цілі покоління родин.
За роки роботи лікарка звикла до людей, до їхніх історій, турбот і радощів. Саме тому сьогодні вона впевнено говорить: головне у професії сімейного лікаря — любити людей, бути уважним до них і завжди залишатися поруч у найважчі моменти життя.
Саме багаторічний досвід та напрацювання стали основою того, що сьогодні Наталія Миколаївна Торопенко працює лікарем загальної практики — сімейної медицини. Чи думала вона колись, що звична назва «дільничний терапевт» із часом відійде у минуле? Напевно, ні. Здавалося, що ця професія існуватиме завжди у своєму незмінному вигляді. Та у 2015 році в Україні розпочалося
реформування медичної системи. Саме тоді замість дільничних терапевтів поступово була впроваджена практика сімейної медицини.
Для Наталії Миколаївни це означало не просто зміну назви посади, а фактично новий етап професійного життя. Втім, люди залишилися тими самими. Майже всі пацієнти, які роками лікувалися у неї на дільниці, продовжили звертатися саме до неї вже як до сімейного лікаря. Сама ж лікарка говорить, що ніколи не сприймала свою роботу як «обслуговування». Для неї це насамперед допомога людям і відповідальність за їхнє здоров’я.
Сьогодні Наталія Миколаївна працює у Білопільській міській лікарні. Раніше працювала у системі первинної медичної допомоги, однак для неї ці структури залишаються єдиним цілим, адже в уяві білопільців лікарня завжди була і залишається однією великою медичною родиною.
Найважчим у переході до сімейної медицини, за словами лікарки, стало навіть не саме лікування людей. Хвороби залишилися ті самі, пацієнти — також. Найбільше змінилися організація роботи, вимоги та підходи до ведення документації.
— Довелося звикати до комп’ютерів, електронних баз даних, нових способів оформлення документів. Молодим, звичайно, простіше. Вони швидше освоїли всі ці технології. А мені довелося вчитися довго, і навіть сьогодні я не можу сказати, що повністю володію всіма цими технологічними тонкощами, — розповідає Наталія Миколаївна.
Попри це, вона й досі переконана, що звичайна паперова амбулаторна картка має свої переваги.
— Кардіограми треба бачити, записи — перечитувати, аналізувати. Інколи в паперовій картці це
зробити набагато простіше, ніж дивитися лише висновки на екрані комп’ютера, — говорить лікарка.
Шість-сім місяців навчання на сімейного лікаря, освоєння нових технологій, електронних рецептів, лікарняних, реєстрацій — і все це паралельно зі щоденною роботою та лікуванням людей. Та головне, переконана Наталія Миколаївна, сімейна медицина — це не про складні операції чи критичні випадки. Це про щоденну турботу.
— Сімейний лікар — це фактично 24 на 7. Це про життя людини, про її здоров’я, про постійний
зв’язок із пацієнтом.
Разом із реформою довелося опановувати й нові форми роботи — зокрема онлайн-консультації.
Особливо гостро це стало відчутно під час пандемії COVID-19. Той період Наталія Миколаївна згадує як один із найважчих у своїй практиці.
— Бувало, за день приймали по 70 людей. У лікарні не вистачало місць. Складні пневмонії доводилося лікувати вдома. Люди були розгублені, налякані, і дуже сподівалися на нас. Треба було швидко приймати рішення, від яких залежало життя пацієнта.
Сама лікарка також перехворіла на COVID-19, на щастя, у неважкій формі. Але той час став для медиків величезним випробуванням і водночас безцінним професійним досвідом.
Новим викликом для лікарів стала війна. Робота під час повітряних тривог, постійна напруга, допомога пацієнтам, які виїхали з Білопілля, але залишаються на зв’язку — усе це сьогодні стало
частиною щоденної роботи сімейного лікаря.
— Я вдячна людям, які навіть сьогодні, перебуваючи далеко від дому, довіряють мені, телефонують, радяться, просять допомоги. Ми продовжуємо працювати: виписуємо рецепти, консультуємо, підтримуємо. І дуже хочеться, щоб настав час, коли можна буде частіше бачити людей не онлайн, а наживо, — говорить Наталія Миколаївна.
На запитання, що б вона змінила у системі роботи сімейних лікарів, якби мала таку можливість,
Наталія Миколаївна Торопенко відповідає без вагань: насамперед підвищила б заробітну плату медикам і зменшила кількість бюрократичної роботи.
— Лікар — це передусім робота з людьми, це спілкування, допомога, підтримка. А сьогодні дуже
багато часу займають різні папери, оформлення, бюрократичні процедури, які не завжди справді потрібні для лікування пацієнта, — говорить вона.
Фото: З ресурсів Білопільського ЦПМД
На думку Наталії Миколаївни, сімейна медицина тримається не лише на лікарях. Надзвичайно важливу роль у цій роботі відіграють медичні сестри — люди, які щодня поруч із пацієнтами, допомагають організовувати прийом, відповідають на дзвінки, підтримують людей у непростих ситуаціях.
З особливою теплотою лікарка згадує своїх колег, із якими працювала у Білопільській первинці.
— Я з величезною шаною згадую Наталю Ткаченко і Світлану Пащенко. А сьогодні поруч зі мною
працює незамінна помічниця — Юлія Володимирівна Якушева. Це людина, яка є справжнім професіоналом і в медичній роботі, і у ставленні до людей. Вона відповідає на дзвінки, приймає виклики, вміє знайти підхід до кожного пацієнта. Іноді людині достатньо навіть простої розмови, щоб відчути підтримку і допомогу.
Наталія Миколаївна переконана: сімейний лікар ніколи не працює сам.
— Це робота, яку ми виконуємо разом, — підкреслює вона.
На завершення розмови ми запитали, що б вона хотіла побажати молодим лікарям, які лише починають свій професійний шлях. Відповідь була щирою і дуже простою:
— Найперше — терпіння. Терпіння, уваги до кожного пацієнта і постійного вдосконалення. Медицина не стоїть на місці. Якщо ти хочеш бути хорошим лікарем, щоб тебе поважали і щоб ти міг допомагати людям, потрібно постійно навчатися, читати, цікавитися новими методами і знаннями. Лише тоді приходять авторитет, повага і справжня довіра людей.
Авторське післяслово
Цей матеріал — не лише моя журналістська робота. Це ще й щирі слова вдячності Наталії Миколаївні Торопенко, яка сьогодні є сімейним лікарем нашої родини. Від усієї своєї сім’ї хочу побажати їй передусім міцного здоров’я, родинного тепла, спокою та сил. І завжди кажу: мені набагато приємніше телефонувати Вам не через хворобу, а просто приходити у гості, брати інтерв’ю, спілкуватися і говорити про щось хороше та світле для нас обох.
Нехай у житті буде якомога більше саме таких моментів. І дай Боже всім сімейним лікарям, які сьогодні залишаються першою ланкою зустрічі людини з хворобою, здоров’я, витримки та роботи в умовах миру. Нехай буде менше тривог, важких викликів і безсонних ночей, а більше людської вдячності, тепла, поваги і приємних подій у житті.
